Покайтесь, бо Небесне Царство близько
(Мт. 4, 17)

Народ, який сидів у темноті,
побачив велике світло
(Мт. 4, 16)

Тим, що сиділи в країні й тіні смерти, –
зійшло їм світло
(Мт. 4, 16)

Всечесний отче!
Дорогі в Христі брати і сестри!

В євангельському уривку Неділі по Богоявленні (Мт 4,12-17) можемо звернути увагу на три моменти.

По-перше, уривок починається з того, що Ісус вирішує щось чинити, а зокрема повернутися у Галилею та змінити місце, де Він жив, на Капернаум, після того, як дізнається, що ув’язнено Йоана (Хрестителя). Промовистою є здібність Ісуса Христа завдяки іншим подіям розпізнавати те, що Йому вказує чинити Отець. Часто саме це є для нас складністю – багато людей говорять: «Якби я знав волю Божу…». І в багатьох випадках ми не отримуємо відповіді, бо очікуємо її звідти, звідки вона приходить винятково рідко – ми очікуємо відповіді Бога лише в образі якогось урочистого славного об’явлення, в той час Бог найчастіше промовляє до нас у конкретних життєвих обставинах, у наших добрих прагненнях та очікуваннях, у тому, як змінюються наші відносини з ближніми…

Христе, мій Господи, благодарю Тебе сьогодні за причастя Святих Твоїх Тайн, за це таїнство, яким просвітлюєш мене, що перебуваю у темряві гріхів. Приступаючи до Твоїх животворящих Тайн, часто думаю собі, що гріхи мої невеликі, тому й можу ставати причасником Тебе самого. Але таке моє мислення робить мою темряву ще більш непроглядною, а мої невеликі гріхи великими. Бо ж не маю смирення визнати, що не тому можу причащатися Тебе, що моє «світло», лише трохи затьмарене «невеликими» гріхами, достойне прийняти у себе Тебе, велике Світло, а тому, що Ти благий і просвітлюєш грішників.