Надія ж не засоромить, бо любов Бога
влита в серця наші Святим Духом, що нам даний
(Рим. 5, 5)

Боже, ущедри нас і благослови нас,
просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас
(Пс. 66, 2)

Отець же ваш Небесний знає,
що вам усе це потрібне
(Мт. 6, 32)

Мій Господи, що на всякий час піклуєшся про мене: про поживу та одяг для мого тіла, про мир для моєї душі та мого духа, не можу збагнути, як вмію не довіряти Тобі, як вмію постійно покладати надію на себе заміть на Тебе. Моя надія на себе самого постійно мене соромить, надія ж на Тебе не засоромить. Не тому, що коли сподіваюся на Тебе, то не страждаю чи не маю випробувань, а тому, що уповаючи на Тебе, маю мир у Тобі. Коли перебуваю у довірі Тобі та надії на Тебе, то розумію, що і страждання, і випробування, і клопоти житейські потрібні у моєму житті задля зросту у Тобі. Сама ж надія на Тебе родиться від досвіду, який походить від терпеливості, що починається від страждання. І ті ж клопоти про їжу, пиття та одежу спонукують до довіри, а випробування – до твердості у ній.

У третю неділю по Зісланні Святого Духа читається Євангеліє від Матея 6,22-33:

Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде! Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні. Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш – їжі, тіло – не більш одежі.