А може це стародавня казка, якою церковники вирішили залякувати простий народ. Думаю, що воно існує, але воно починається не під землею, а в голові й у серці. Євангеліє про багатія і Лазаря показує пекло як спосіб мислення, у якому я нікого не потребую. Ну бо вдягнув порфіру і вісон, бенкетую щодня, то що мені до того, хто лежить під моєю брамою. Бути багатим не є гріхом і не є осудом, який хоче нам донести Євангеліє.

… Я ношу на моєму тілі рани Ісуса Христа
(Гал. 6, 17)

… Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять (Лк. 16, 31).

Ситуація, яку розповідає Ісус в Євангелії двадцять другої неділі по Зісланні Святого Духа (Лк 16,19-31), є досить яскравою та промовистою – багач, який впивається своїм багатством, та бідний, котрий є поруч, буквально при воротах багача, але ціле життя терпить нестачу, голод та брак товариства (не випадково Ісус використовує образ собак, котрі приходили, щоби лизати Лазареві рани, виразки, якими було вкрите все його тіло, бо для євреїв собаки були ритуально нечистими тваринами, торкання до яких означало потребу ритуального очищення перед молитвою та перед відвідуванням храму).

Мій Господи, що помер і воскрес ради нас, приношу Тобі благодарення за усе Твоє діло спасіння. За те, що долаєш між нами, людьми, і Тобою, Святий, велику пропасть. За те, що живиш Собою нас, які нездатні навіть осягнути Твою милість, не те, щоб відповісти на неї.