Слава Ісусу Христу!

Всечесніші і Всесвітліші Отці, Преподобні Брати та Сестри у монашестві та усі вірні Апостольського Екзархату,

сьогодні, 24 серпня, серце кожного українця наповнене великою радістю, адже у цей день ми відзначаємо 30-ту річницю знаменної історичної події – проголошення Незалежності нашої Батьківщини-України.

У цей день ми не лише згадуємо історичну подію, яка викарбувала важливий знак у серці українців, але й святкуємо сповнення віковічних мрій наших предків, які, виборюючи свободу, часто не щадили навіть свого життя. Багато з них лишень могли мріяти про ту дорогоцінну свободу, якою ми сьогодні втішаємося. Отож, згадаймо у цей день у нашій молитві всіх героїв, які віддали своє життя за волю і незалежність України, усіх її синів і дочок, які продовжують обороняти її від зазіхань агресора на східних теренах нашої держави.

За 30 років незалежності Україна пройшла крізь великі випробування, які, мусимо визнати, не завжди були увінчані успіхом. Це були складні 30 років, адже багато людей були змушені залишити Батьківщину у пошуках кращої долі через важкі економічні умови та страх перед нападом агресора.

За час нашої незалежності тисячі українців опинилися на території Італії і на собі відчули ввесь тягар життя на чужині. Однак, навіть цей факт не повинен затьмарювати радості сьогоднішнього святкового дня, бо ж незалежність – це великий Божий дар, який ми повинні належно цінувати і розвивати. Святкування Дня Незалежності є чудовою нагодою також і на чужині наново призадуматись над своєю національною ідентичністю, над своєю приналежністю до України, а також замислитись над відповідальністю молитись і працювати для її добробуту.

Тому, дорогі у Христі, прийміть сьогодні найщиріші привітання з 30-річчям Незалежності нашої України. Нехай кожен вірний нашого Екзархату одягне цього дня вишиванку, нехай по всій Італії лунає спів нашого Гімну та лине подячна молитва до Господа за його великий дар свободи, що є яскравим виявом Його безмежної любові та милосердя до нашого народу.

Благословення Господнє на Вас,

+ Діонісій Ляхович,
Апостольський Екзарх для українців греко-католиків в Італії

За всі роки незалежності нашої молодої держави мабуть не було стільки бажання утвердити її незалежність, як цього буремного року, що вже від самих своїх початків став роком героїчної боротьби. За незалежність.

Любов до рідної землі є не просто закономірним явищем й лише зрозумілим природним потягом духовних сил людини, але є і її моральним обов’язком. Любов до Вітчизни недвозначно прославлена у Святому Писанні та й взагалі у всій традиції Христової Церкви. Очевидно, любов до рідного народу та до його спадщини не може перевершувати любов до Бога та до ближнього, але й не може просто не існувати. Соромно є не любити свою землю, свій народ, свою мову, свою культуру та історію…

Боже великий, єдиний, нам Україну храни! Навчи і нас її хранити, її не грабувати, не нехтувати нею, не зневажати її історію і народ.

24 серпня святкуємо головне державне свято – День Незалежності України. У цей день вартує задуматись, чи ми любимо свою країну і як ми це робимо. Свого часу Іван Франко писав, що ненавидить «запатентованих» патріотів, під якими очевидно розумів тих, які голосно хваляться патріотизмом, а не живуть ним.

Мабуть кожен з нас знайомий з іменем Івана Франка. Якщо б запропонувати українцям скласти рейтинг відомих українських літераторів, то мабуть його ім’я зайняло би другу позицію відразу після імені Тараса Шевченка. Чи був Іван Франко патріотом свого народу? Питання звучить, на перший погляд, навіть безглуздо, але послухаймо, що каже про себе він сам: