Розп’явшись, Всесильний, Ти повалив додолу сильних, а людську природу, що була понижена в адовій в’язниці, Ти підніс і посадив на престолі Отця. Тому Тебе, що з нею маєш прийти, ми, поклоняючись, величаємо, – молимось на Утрені кожної неділі другого гласу (9-та пісня канону).

Промовляючи до свої учнів, Ісус Христос заохочує їх до того, щоби вони робили більше, ніж звичайно роблять усі: любіть, чиніть добро, позичайте...

Мій Господи, хоч знаєш Ти мене досконало у глибині мого нерозуму, хоч бачиш, що не маю жодної заслуги, а все ж твориш мене причасником Тебе Самого. Дякую і подивляю Тебе, Прехвальний, що даруєшся мені самохвальному.