Кондак свята Введення у храм Пресвятої Богородиці урочисто звіщає: Пречистий храм Спасів, дорогоцінна світлиця і Діва, священна скарбниця Божої слави днесь уводиться в дім Господній, благодать з собою вводячи, що в Дусі Божественнім, яку оспівують ангели Божі: Вона є оселя небесна. Пречисту Діву, яка ще зовсім дитиною вводиться у храм, названо у цьому піснеспіві Спасовим храмом, дорогоцінною світлицею, священною скарбницею Божої слави, оселею небесною. Ці титули начебто ще зарано приписані Діві Марії, адже на момент входу у храм Вона не носила у лоні Христа, тобто не була ще храмом чи світлицею, чи скарбницею слави, чи оселею небесною.

У Вечірні свята Введення в храм Пресвятої Богородиці чуємо три читання, два з яких відмінні від тих, що зазвичай приписані у Богородичні свята. Якщо в інші свята на честь Богоматері чуємо в пареміях про Неї як про Драбину до Бога та як Ту, Яка була сповнена Мудрістю, то у сьогоднішній празник чуємо читання про старозавітній кивот завіту. Третє ж читання – про закриту Браму – приписане нині, як і в інші святкові Богородичні дні.

«Чи ж Богові бо справді жити на землі? Таже ж небо і небо небес не можуть Тебе вмістити! А що вже цей храм, що я збудував Тобі! Однак зглянься, Господи, мій Боже, на молитву й на благання слуги Твого й вислухай взивання та мольбу, якими слуга Твій оце сьогодні Тебе молить. Нехай очі Твої споглядають уночі й удень на храм цей, на місце, про яке Ти сказав: Ім’я моє буде там! – Вислухай молитву, якою слуга Твій молитиметься на цьому місці! Вислухай, благання слуги Твого і народу Твого, Ізраїля, коли вони будуть молитися на цьому місці. Вислухай з місця, де Ти перебуваєш, з неба; вислухай і прости» (1 Царів 8, 27-30), – так молився великий Соломон при освяченні єрусалимського Храму.

В ірмосі свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці співаємо: Як одушевленного Божого кивоту нехай ніяк не дотикається рука оскверненних. А уста вірних, голос ангела виспівуючи, Богородиці, не вмовкаючи, з радістю нехай кличуть: Справді вище всіх Ти єси, Діво чиста. Цей урочистий піснеспів величає Марію як одушевленний кивот, тобто живе вмістилище Бога. Навіть неживого кивоту, що знаходиться у храмах на престолах, не має права дотикатися рука оскверненних гріхами, але не лише цих, а будь-кого, хто не втаємничений в священство. Скільки більше не можна дотикатися живого кивоту Христового – Його Матері. Не можна дотикатися Її своєю молитвою, якщо життя проводимо осквернене, не можна дотикатися Її своїми піснеспівами, якщо серце нечисте. Але якщо ми вірні, якщо силкуємося жити у правді, то, навпаки, не вмовкаючи, з радістю маємо співати Їй прославу. Ту прославу, яку у день Благовіщення виголосив Їй ангел, звелівши радуватися. Маємо з радістю славити Її, бо Вона справді вище всіх створінь, бо Вона справді зуміла умістити в себе невмістимого Бога.

Днесь благовоління Божого предзображення і спасення людей проповідання, у Божому храмі Діва ясно з’являється і Христа всім предзвіщає. Їй і ми голосно закличмо: Радуйся, промислу Створителя сповнення, – такими словами Церква представляє зміст свята Входу в Храм Пресвятої Богородиці. Вона, приведена малолітньою на виховання в Храм, насправді сама стає всім наче Виховницею: предзображає (накреслює, наперед робить явним) Боже благовоління (благу волю), проповідує спасення людей, Христа всім предзвіщає (наперед звіщає). Звісно, що цим тропар не хоче сказати, що Марія наперед знала, що стане Божою Матір’ю, чи тим більше тим хвалилася перед іншими. Ні. Сама Її постать свідчила про Бога, про Його вірність обітниці Месії та спасіння всіх у Ньому. Нічого не знаючи про те, що стане преблагословенною Матір’ю Христа, Марія вже від малку є Його проповіданням, вмістилищем Його волі, звіщанням світу Його любові, яка виявиться у дарі спасіння.

Радість усім передвіщає нині Анна, родивши супротивний печалі плід – єдину Приснодіву, Яку і приводить, як сущий храм Бога Слова і Матір чисту, молитви діючи, днесь із радістю у храм Господній, – співаємо у тропарі Передсвяття Входу в Храм Божої Матері. Тропар починається із ствердження, що св. Анна, матір Богородиці, звіщає радість. По-людськи це може викликати певне здивування: як може матір радіти тому, що її малолітня дитина від неї забирається, щоби виховуватись окремо у Єрусалимському Храмі? Але тропар відображає не людську логіку радості чи не радості, але логіку радості спасіння. Анна передвіщає радість спасіння у Христі, що у свій час народиться від Тієї, що Її нині вводять у Храм Господній. Власне тому Марія названа плодом лона Анни, який супротивний печалі. Бо яка печаль може гнітити, якщо довгожданний прихід Месії уже так близько? Тому у дусі Анна радіє, хоча людські почуття могли бути й відмінними (сум з приводу розставання).