Нинішнє свято є для нас початком свят. Будучи межею закону і переміни, воно стає також дверима до благодаті та істини. Воно може ще називатися середнім і останнім. Його початок – закінчення закону; середина – з’єднання крайніх точок, кінець – одкровення істини. «Мета бо закону – Христос» (Рм 10,4), Який, звільняючи нас від букви, приводить до духу. Тут кінець (закону): тому що Законодавець, звершив все, змінив букву на дух і все об’єднав в собі (пор. Еф 1,10), оживляючи закон благодаттю: благодать прийняла закон під своє панування, а закон підкорився благодаті, так що властивості закону і благодаті не зазнали взаємного змішання, а тільки тяжке, рабське і служебне (у законі), божественною силою перемінилося на легке і вільне (в благодаті), щоб ми – як говорить Апостол, - не були підневолені первнями світу (Гл 4,3) і не перебували під рабським ярмом букви закону. Ось вершина Христових до нас добродійств! Ось одкровення таємниці! Ось обоження прийнятого людства – як плід спустошення Богочоловіка.

Восхвалімо разом з Давидом Матір Божу; почтімо світлість празника; звеличмо Діву похвалами дівицтва; принесімо Цариці роду нашого, як многоцінні дари і приємні пахощі, провіщання пророків; проголосімо Їй привітання Гавриїла; скажімо Матері радости: Радуйся, благодатна! Радуйся, осяяна, через Яку прогнано пітьму і введено світло! Радуйся, благодатна, через Яку знесений закон і засіяла благодать! Радуйся, правдиво благодатна, Господь з Тобою. Радуйся, одна, Яка прийняла у своє лоно благословення – Господа, щоб звільнити праматір від першої клятви! Радуйся, скарбнице дівицтва, що прийняла Бога, з якої і нетлінне різдво вийшло, і багатство дівицтва залишилось непорушеним. Радуйся, Матір, в чистоті перебуваюча, і Діва, грудьми годуюча!

Господь Ісус, коли зволив прийняти вигляд слуги та стати подібним до людини (пор. Флп 2,7), міг вчинити це у різний спосіб. Міг прийти у світ зрілим чоловіком, а не малим дитям. Ніхто тоді не зміг би Йому закинути, що знає Його батька-матір і тому Він не може бути Тим, Хто зійшов з неба (пор. Йо 6,42). Міг також прийти і малим дитям, але зовсім не народжуючись від людини, не будучи відданим під людську волю і опіку. А все ж Бог вибирає прийти у світ через Марію – Діву, Яка Його, вічного Бога, носила у лоні і народила, сповивала і ростила.

Славний празник Різдва Богородиці – свято, що правдиво передвістує спасіння у Христі, адже нам на спасіння родиться Дівиця, з Якої вийде сам Христос. Саме тому наша літургійна традиція гарно оспівує це передзвістування: Йоаким і Анна голосять всьому світу, а найперше Адамові і Єві, про спасіння, що надходить через родження Марії. Прабатьки Христові наче говорять у цей день прабатькам Адамові і Єві: «Не сумуйте більше, бо втрачене Небо ось повертається вам; не бійтеся незадовго знову увійти в Рай, бо Ангел уже не стереже його від вас; не плачте у глибинах аду, бо родиться Матір Того, хто зруйнує його; радійте нині, бо родиться провіщена Переможниця давнього змія; викликуйте весело, бо приходить у світ Та, що єдина вводить у світ Христа».

Всяка твар радується народженням Богородиці. І ангельський собор, і людський рід. Бо Вона – священний храм і рай словесний. Чому священний храм? Бо в Ній Бог замешкав, наче у святині, поселився в Ній, наче у храмі. Чому рай словесний? Бо рай, насаджений в Едемі, був безсловесним садом, що промовляв красою, шелестом трав, вигуками тварин, співом птахів. Але не мав у собі слова – тобто розуму і волі. Словом наділена була людина, тобто людина була сотворена словесною. Однак, согрішивши, людське єство вмістило в собі отруту аду. Тому людина є словесною, але не є раєм. Марія ж є словесним раєм.

У день Різдва Пресвятої Богородиці в ірмосі [1] співаємо: Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо. Піснеспів виражає глибокий подив таїнством матеро-дівства Марії. І материнство, і дівство є чимось надзвичайно добрим і благословенним. Однак кожному стану властиве незнання «доброти» і «благості» іншого. Матерям, які облагодіяні дітородженням, незнайоме відчуття тілесної неприналежності нікому з людей. Отака тілесна неприналежність дозволяє дівственникам залишати сокровенною наготу свого тіла, а сокровенність тілесна водночас в особливий спосіб відкриває на Бога. Матерям по природі чуже дівство, однак вони не менше облагодіяні відкритістю на Бога. Відкриваючись на приведення у світ дитини – образу Творця, матері в невимовний спосіб беруть участь у таїнстві творіння. І чудне це таїнство дівам.