Отак і я у святині Тебе виглядаю,
щоб побачити силу Твою і славу Твою
(Пс. 63, 3)

Прийшло до своїх, — а свої його не прийняли.
Котрі ж прийняли його — тим дало право
дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують;
які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської,
лише — від Бога народилися
(Ів. 1, 11–13).

На Вечірній неділі Отців у читаннях чуємо про священика Мелхіседека, про голів народу, настановлених Мойсеєм, та пророцтво Ісаю про близький прихід справедливості та спасіння. Читання на перший погляд говорять про зовсім різне, але всі вони логічно вміщені у контекст неділі перед Різдвом.

У неділю перед Різдвом Христовим, неділю Отців, перед читанням Апостола співаємо: Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене ім’я Твоє на віки (Дан. 3,26). Цими словами розпочав свою молитву-величання один із трьох отроків, що були вкинені у вогненну піч за відмову поклонитися золотому ідолові у Вавилоні. Ці троє юнаків є образом непохитної віри, але водночас і великого смирення перед Богом. Адже вони не нарікають на несправедливі страждання, не взивають до Бога із закликом не карати праведних разом із грішними, а зрештою, вони й не вважають себе праведними перед Богом. Ці юнаки устами одного із них – Азарії (Авденаго) – моляться так: Праведний єси [Боже] в усьому, що створив Ти нам (Дан. 3,27). Вони не стверджують свою праведність, але Божу. Кажуть, що Бог справедливо навів на них оцю кару, що Він праведний у тому, що створив їм. Чому саме так стверджують ці молоді євреї-ісповідники? Тому що знають, що їхній народ чимало провинився перед своїм Богом і визнають себе приналежними до цього народу, і вважають за справедливе постраждати за ту віру, над якою глумилися їхні співвітчизники. З їхнього прикладу чимало можна було б навчитися нам у сьогоденні.