За день до свята Успення Пресвятої Богородиці Церква закликає своїх вірних до радості і веселості: Люди, заздалегідь тіштеся, з вірою плещіть руками і в любові зберіться, днесь радуючися і світло воскликуючи всі з веселістю, Божа бо Мати має з земного до висот перейти славно. Її піснями повсякчасно як Богородицю славимо. Такі радісні мотиви тропаря спонукують нас думати про завершення земного життя як про велике торжество славного переходу з земного до висот. Однак водночас є спокуса помислити, що такий перехід може бути властивий лише Богоматері чи іншим великим і вибраним святим. Насправді ж успення Пречистої є прототипом переходу із земного до небесного життя кожного, хто увірував у Її Сина.

В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну. Такими словами кондака величаємо Пресвяту Богородицю у славному святі Успення та в усі дні посвяття цього празника.

Богоматір названа в молитвах невсипущою, тобто Тією, яка ніколи не стомлюється молитися, живе молитвою так, що не потребує сну-відпочинку від неї. І в заступництві за людей Вона правдиво названа незамінним упованням. Адже покладаємо наше уповання, сподівання на заступництво Тієї, Яка має до Бога незвичайну сміливість, як часто про це говорять наші літургійні тексти.

У різдві дівство зберегла Ти, в успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші. Такими словами, що виражають понад усяке розуміння парадоксальні речі, оспівуємо Пресвяту Богородицю у день Її славного успення.

Християнство у своїй сутності не може бути витвором людської логіки, бо часто переходить поза неї або ж відверто їй противиться («слава у безчесті», «той, хто найменший, є найбільшим» і т.д.).

Марія повсякчасно плекала у собі ті самі думки, які були й у Христі Ісусі. Вона, будучи Матір’ю Божою, не вважала себе достойнішою за інших, але применшувала себе, в усьому будучи слухняною Божій волі аж до смерті. Тому Бог вивищив Її, через Яку Він Сам подобою явився як людина. Через Марію Господь, Який існує в Божій природі і перед Яким усяке коліно приклоняється на небі, на землі і під землею, став подібним до людини.

Блаженною є Марія. І не лише тому, що лоно Її носило Господа слави, а груди Її Його кормили, але й тому, що слухала Боже слово і його зберігала. Блаженна, бо завжди вибирала кращу частку – слухати слова Сина і Бога свого.

З нами Ковчег Нового Завіту у мандрівці до свободи

«Не бійся, бо я буду з тобою».

Ми можемо сьогодні з певністю сказати, що наш народ – від сходу до заходу і від півночі до півдня – є в прощі. Ми подорожуємо, ідемо вперед, подібно як колись Божий люд під проводом Мойсея подорожував пустелею. Цей народ ішов від рабства до свободи, від смерті до життя, з дому неволі до обітованої землі. Однак як багато непевності стояло перед тим народом, який відважився піти на голос Божий у цю дорогу. У книзі Виходу ми читаємо, що коли Господь Бог покликав Мойсея і доручив йому вести свій народ цією мандрівкою, Він сказав йому такі слова: «Не бійся, бо я буду з тобою». Мойсей мав багато непевності і страху, тому що мав стати перед обличчям грізного фараона, який нищив його людей, вбивав первенців Ізраїля.

Люди, що живлять любов до якого-небудь предмету, мають звичай завжди говорити і думати про нього в своєму умі, вдень і вночі. Тому нехай ніхто не докоряє мені в тому, що після попередніх слів я пропоную тепер ще одне на хвалу Матері мого Бога, немов би ще один дар Її Успенню ...

Для Матері Божої не потрібні наші похвали – це ми маємо потребу в Її славі. Справді, як прославити те, що вже препрославлене? Як зробити джерело Світла ще світлішим? Воістину ми, здійснюючи це святкування, самі сплітаємо собі вінець: Ось, слово Господа, я шаную тих, які мене шанують (1 Цар 2, 30).