Згідно з християнською наукою, є три основні покутні вчинки: молитва, піст, милостиня (пор. Мт. 6, 1-18). Катехизм «Христос – наша Пасха» каже: «Давні християни постили, наслідуючи сорокаденний піст Христа, під час якого Він боровся проти спокус диявола та переміг їх (...). Піст охоплює всю людину: тіло – через стриманість у їжі та питті, душу через стриманість від пристрастей».

«Злопам’ятність – остання межа гніву, пам’ятання гріхів ближнього супроти себе, відвернення од Богом призначеного прощення (прости – й тобі проститься), згуба всіх попередніх чеснот, отрута душогубна, хробак, що серце гризе, нещира молитва (бо як скажеш: прости, як і ми прощаємо?), цвях, увігнаний в душу, вічний гріх, невсипуще беззаконня, постійне зло».

Про піст
Проповідь перша

1. Сказано: Засурміть у ріг, як новий місяць зійде у небі, у світлий день свята нашого (Пс. 80, 4). Таким є веління пророка. Для нас же гучніше за всі сурми й солодше від усіх музичних інструментів звучать слова Святого Письма, що сповіщають свято, яке передує цим дням. Бо ж про благодать посту дізналися від Ісаї, котрий не приймав юдейської традиції посту, але навчав нас посту істинного: Не задля чвар і суперечок треба постити, але скинь пута неправедности (Іс. 58, 4-6). Про це каже й Господь: Не будьте сумні, а ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий (Мт. 6, 16-17). Отож, добре засвоївши науку, не будемо сумувати в прийдешні дні, але з радістю зустрінемо їх, як належить святим.

Великий піст для християн насправді «час сприятливий». Якщо відчуваємо, що втрачаємо життєві орієнтири, зайшли у безвихідь, якщо життя покотилося під укіс, то ніщо, окрім Тайни Покаяння, нам не допо­може. Святі Отці називають сповідь другим хрещенням – хрещенням сльозами. Як і в хрещенні, нам дається дар прощення гріхів, тож цей дар потрібно цінувати. Адже «покаяння» в перекладі з грецької буквально означає «зміна розуму», «зміна думок». Це своєрідний «рубікон» – рішучий вчинок, «точка неповернення».

Древній ворог, який уражається братолюбством, роздирається вірою, умертвляється сподіванням, перемагається милосердям, вселив деяким дивну і богопротивну думку, ніби всі богоугодні справи, що здійснюються по смерті, не приносять ніякої користі для померлих. «У Писанні, – кажуть, – сказано: Кожний прийме згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле (пор. 2 Кор 5, 10). Що посіє людина, те й жатиме (пор. Гал 6, 7). В аді хто Тебе возхвалить? (пор. Пс 6, 6)». А ми скажемо таким мудрецям: Дослідіть і зрозумійте, що страшні погрози Владики всіх, але невимовне і чоловіколюбство Боже; страшні осуди, але і нескінченне море щедрот Господніх. Дивіться: Святе Письмо каже, що Юда Макавей за гріх кожного з полеглих у битві приніс очисну жертву Господеві, готовому до помилування, і тим явив велике благочестя і братолюбство своє (2 Мак 12, 43-45), тому і Святе Письмо прославляє Юду Макавея, як за інші діяння його, так щонайпаче за це.

Великий піст є великою і святою мандрівкою назустріч Воскресенню. Є великою нагодою переосмислити своє духовне життя, свої внутрішні порухи і змагання, свої пріоритети і цілі. Однак, щоб Великий піст став для нас чимось великим і святим, що провадитиме до Великого і Святого, потрібно не зробити з нього формальність. Просту формальність. Так як ми це робимо з багатьма великими і святими речами. Як-от наприклад, відвідування храму, приступання до Таїнств, вітання християнським привітом. Дуже нерідко християни роблять це формально.