"Милості хочу, а не жертви" (Мт 9,13)
Справи милосердя на Ювілейній дорозі
1. Марія є Іконою євангелізуючої Церкви, тому що сама євангелізована.
В буллі, яка проголошувала Ювілей я написав: "Нехай Великий піст в цьому Ювілейному Році переживається більш інтенсивно, як сильний момент, щоб целебрувати і досвідчити милосердя Бога" (Misericordiae Vultus, 17).
Через заклик до слухання Слова Божого та ініціативу "24 години для Господа" я хотів підкреслити першість молитовного слухання Божого Слова, особливо пророчого. Боже милосердя є посланням, зверненим до світу, але кожен християнин покликаний до того, щоб самому його досвідчити. Тому під час Великого посту розішлю місіонерів милосердя, щоб вони були для всіх живим знаком Божого прощення і близькості.
Після прийняття від Архангела Гавриїла Доброї Новини, Марія у Магніфікаті пророчо прославляє милосердя, в якому Бог Її обрав. Тим самим заручена з Йосифом Діва з Назарету стала досконалою Іконою Церкви, яка євангелізує, тому що Сама постійно є євангелізована Святим Духом, Який зробив плідним Її дівоче лоно. У пророчій традиції милосердя — як показує етимологія цього слова — має тісний зв`язок з материнським лоном (rahamim) і з великодушною добротою, вірною і співчутливою (hesed), яка практикується у шлюбі та сім`ї.
2. Завіт Бога до людей: історія милосердя
Таємниця Божого милосердя проявляється в історії Завіту між Богом та Ізраїлем. Адже Бог завжди багатий милосердям, за будь-яких обставин готовий оточити Свій народ ніжністю і співчуттям, особливо в найбільш драматичні моменти, коли невірність розриває Завіт, і потрібно його відновити в більш стабільний спосіб, у праведності та істині. Це справжня драма любові, в якій Бог грає роль зрадженого батька і чоловіка, а Ізраїль – невірних сина/дочки та дружини. Саме картини з сімейного життя – як в Книзі Осії (пор. Ос 1-2) — показують, як сильно Бог бажає пов`язати Себе зі Своїм народом.
Ця драма любові досягла своєї вершини у Сині, Який став людиною. На Нього Бог вилив Своє безмежне милосердя, чинячи з Нього "втілене милосердя" (див. Misericordiae Vultus, 8). Як людина, Ісус з Назарету в повній мірі є сином Ізраїлю. Втілює в Собі те досконале слухання Бога, яке вимагається від кожного єврея в “Шема Ізраєль”, що і сьогодні становить суть Завіту Бога з Ізраїлем: “Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю." (Втор 6, 4-5). Син Божий є Нареченим, Який робить все, щоб завоювати любов своєї Нареченої, з якою пов`язують Його узи безумовної любові, яка виражається у вічному шлюбі з нею.
Це пульсуюче серце апостольської керигми, в якій Боже милосердя має центральне і фундаментальне місце. Він є "красою спасительної любові Бога, явленої в Ісусі Христі, Який помер і воскрес" (Evangelii gaudium, 36), головним посланням, "до якого треба постійно повертатися і слухати у різні способи, а також потрібно завжди повертатись і проповідувати під час катехизації" (там же, 164). Милосердя, таким чином, виражає поведінку Бога по відношенню до грішника, жертвуючи йому ще одну можливість покаяння, навернення і віри" (Misericordiae Vultus, 21) і, отже, відновлення відносин з Ним. В розп`ятому Ісусі Бог хоче достукатися до грішника, який відійшов дуже далеко, саме туди, де загубився і від Нього віддалився. Він робить це з надією, що зможе пом`якшити закам’яніле серце своєї Нареченої.
3. Вчинки милосердя
Боже милосердя преображає серце людини і дозволяє бути свідченням вірної любові, роблячи її здатною до милосердя. Цим чудом, що постійно відновлюється, є той факт, що Боже милосердя може освітити життя кожного з нас, спонукаючи до любові до ближнього і того, що традиція Церкви називає вчинками милосердя щодо душі та тіла. Вони нагадують нам про те, що наша віра має виражатися у конкретних, повсякденних діяннях, які повинні допомагати нашому ближньому в потребах його душі і тіла, і за якими ми будемо суджені: годування, відвідини, розрада, повчання. Тому я бажав, «щоб християни задумалися під час Ювілею над вчинками милосердя щодо душі та тіла. Це буде спосіб пробудити наше сумління, яке часто спить перед драмою бідності, і увійти глибше у серце Євангелія, де убогі є привілейованими через Божественне милосердя" (Misericordiae Vultus, 15). Бо це в людині бідній та нужденній Тіло Христа "стає знову видимим в змучених, поранених, катованих, голодних, втікачах.., щоб ми змогли Його впізнати, доторкнутися і дбайливо допомогти Йому" (там же). Неймовірна і скандальна таємниця, яка триває в історії страждань Невинного Агнця, Палаючому Кущі безкорисливої Любові, перед Якою можна тільки, як Мойсей, зняти з ніг сандалі (пор. Вих 3, 5); а ще більше, коли бідним є брат або сестра у Христі, які страждають через свою віру.
Перед цією могутньою, як смерть, любов’ю (пор. Пісня Пісень 8, 6) найнужденнішим бідним є той, хто не хоче визнати, що він ним є. Йому здається, що він багатий, а насправді є найбіднішим з бідних. А це тому, що він є раб гріха, який велить йому використовувати своє багатство і владу не для того, щоб служити Богу і ближнім, але щоб заглушити в собі думку, що і він насправді є всього лише бідним жебраком. Чим більше багатство і владу має, тим більшим може стати його зраднецьке засліплення. Доходить до того, що не хоче навіть бачити бідного Лазаря, який просить біля дверей його будинку (пор. Лк 16, 20-21), який є фігурою Христа, який просить у бідних, про наше навернення. Лазар є можливістю навернення, яку Христос нам дає, і яку, можливо, ми не бачимо. Те засліплення супроводжується гордістю, спрагою всемогутності, в якій лунають зловісні диявольські слова: "Будете, як боги" (Бут 3, 5), які є джерелом усякого гріха. Це бажання може прийняти форму соціальну і політичну, як показали тоталітарні системи XX століття і, як показує сьогоднішня ідеологія, яка проголошує єдиною вірною свою думку і технонауку, прагнучи того, щоб Бог став незначним, а чоловік був призведений до маси, якою можна маніпулювати. В даний час - це показують також структури гріха, пов`язані з моделлю помилкового розвитку, заснованого на культі грошей, що зводять нанівець долю бідних багатшими людьми і суспільством, яке закриває перед ними двері, відмовляючись навіть від того, щоб їх бачити.
Таким чином для всіх Великий піст цього Ювілейного Року є сприятливим моментом, щоб, нарешті, мати можливість вийти з відчуженості через слухання Божого Слова і вчинки милосердя. Через вчинки по відношенню до тіла – ми торкаємося Тіла Христа у братах і сестрах, які потребують того, щоб їх нагодували, одягнули, прийняли в будинок і відвідали, а через духовні – дали раду, навчили, втішили, розрадили, простили, напоумили і молилися; торкаємося безпосередньо нашої гріховності. Через ці вчинки щодо тіла і душі ми не повинні ніколи бути відділені одні від одних. Бо саме тоді, коли торкаються убогого Тіла розп`ятого Христа, грішник може отримати в дар усвідомлення того, що і він сам є бідним жебраком. На цій дорозі також "горді", "володарі", "багаті", про яких говорить Магніфікат, мають можливість усвідомлення, що і вони незаслужено люблені розіп`ятим Христом, Який і для них помер і воскрес. Тільки в цій любові є відповідь на спрагу щастя і безмежної любові, які людина в ілюзіях прагне осягнути, сподіваючись, що знайде їх через культ знань, багатства і влади. Однак завжди існує небезпека, що все сильніше закрившись на Христа, Який у бідних і нужденних, але все ще стукає в двері їхніх сердець. Горді, багаті і сильні осудять самі себе на безодню самотності, яка і є пеклом. Тому і для них і для всіх нас знову звучать сповнені болю слова Авраама: "Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх!" (Лк 16, 29). Слухання слова і впровадження його в життя, готує нас в кращий спосіб для святкування остаточної перемоги над гріхом і над смертю Воскреслого Нареченого, Який хоче очистити Свою Наречену, Яка чекає Його приходу.
Не марнуйте часу Великого посту, який сприяє наверненню! Просіть про це через материнське заступництво Діви Марії, Яка, як перша, перед Великим Божим милосердям, яким Бог Її обдарував, упокорилася (пор. Лк 1, 48), кажучи, що є смиренною рабою Господньою (пор. Лк 1, 38).
4 жовтня, 2015 року
День спомину Святого Франциска Ассізського
Воскресіння, Воскреслий, Воскреситель – усе це належно сказано про нашого Господа. Він справді уособлює в одній іпостасі силу Божества, тому звемо Його Воскресінням і Воскресителем, та красу людського єства, тому звемо Його Воскреслим. Бути Життям, Воскресінням властиво хіба Богові по природі, натомість віддавати життя, умирати, щоб стати воскреслим, властиво хіба смертним творінням. Христос став усім: будучи перед віками Богом – вічним Життям, вічним Воскресінням для усього сотвореного (ніщо сотворене не могло би існувати, не будучи повсякчасно оживотворюваним силою Бога, не будучи повсякчасно піднесеним Ним до життя), став людиною, прийнявши людське життя, яке, як і життя всіх людей, потребувало бути підтримуваним Богом. Той, Хто все утримує при житті, став тим, хто потребував бути утримуваним, хоч не перестав бути і Вседержителем. Усе це є незбагненним.
