Перше блудами всякими сповнена, як Христова невіста через покаяння днесь явилася, ангельське життя наслідуючи, демонів оружжям хреста ти убиваєш. Ради цього як невіста царева ти явилася, Маріє преславна, – співаємо препедобній Марії Єгипетській у п’яту неділю Великого посту, коли спогадується її славна пам’ять. Кондак коротко розповідає про життя преподобної: спочатку блудування (від дванадцяти років Марія провадила розпусне життя, покинувши батьківський дім), згодом покаяння (спонукою стало те, що в Єрусалимі на свято Воздвиження чесного Хреста невидима сила не пускала Марію до храму, куди всі безперешкодно могли увійти, але не вона), а далі – ангельське життя у пустині (протягом десятків років Марія провадила надзвичайно строге життя, мало харчуючись, мерзнучи в холодну пору і потерпаючи від спеки й спраги в гарячу) та постійна боротьба з пристрастями (після тривалого життя у блудуванні Марії надзвичайно важко було позбутися похотей тіла, а однак невпинним постом, молитвою, пам’яттю про святий Хрест вона бездоганно відкидала усі спокуси диявола).

Сцена із Євангелія п’ятої неділі Великого посту (Мр 10,32-45) є особливо промовистою у світлі подій, до яких ми готуємося – мається на увазі не стільки світле Воскресіння нашого Господа, скільки події, що йому передують, а зокрема страсті та смерть Ісуса Христа на хресті.

Ісус йде до Єрусалиму, йде із свідомістю про наступні події та з тривогою, яка є природною відповіддю людини, що дивиться в обличчя смерті. Вигляд Ісуса Христа був настільки характерний, що, як пише Євангеліє, «дивувались учні й, ідучи за ним, страхалися».

Ісусе, мій Господи, від серця дякую Тобі, що Ти сьогодні прийняв мене, останнього між Твоїми учнями, до числа причасників, так немовби я був перший. Ти не відкинув мене від Твоєї Божественної трапези, хоча добре знаєш горді помисли мого нутра і моє ненаситне бажання бути першим у славі. Я уподібнююся до синів Заведеєвих, які просили про славу в ту годину, коли Ти звістував їм про свою смерть. Я водночас подібний до десятьох інших, які ображалися на двох співучнів замість того, щоби вжахнутися страшною вісткою про Твої страсті.

У п’яту неділю Великого посту читається Євангельський уривок про простування Христа разом з учнями до Єрусалиму, в якому Господь віддасть своє життя за життя світу (Мр 10, 32-45).

Пише євангелист Марко, що Христос ішов попереду, а учні слідом за Ним, дивуючись і страхаючись. Дивувалися апостоли, що їх Учитель іде до того міста, що чигає смертельною небезпекою на Нього, а й страхалися того. Христос же ж явно говорить їм, що їхні страхи невдовзі справдяться, що саме для цього Він подорожує до святого міста, щоб там умерти і воскреснути. Дивно, що почувши таке, учні якось не реагують, а натомість двоє з них питають Христа про перші місця у Його Царстві.

Мр 10, 32-45; Євр 9, 11-14

Дорогі в Христі брати і сестри!

Маємо вже 5-ту неділю посту. Великий піст завершується, а приближається празник Воскресіння. Але щоб дійти до воскресіння, Ісусові ще треба перейти через важкі страждання.

Пити чашу Христа – служити з любов’ю Богові і ближньому

Сьогоднішнє Євангеліє, яке ми чуємо з уст апостола Марка, показує нам Ісуса Христа, Який наближається до Єрусалиму. Три перші Євангелія, а саме від Матея, Марка і Луки, описують життя Ісуса Христа, Його життєву дорогу, Його навчання, Його діла, всі ті чуда, які Він чинив, все те, що Він зробив довкола одної-єдиної дороги. Ісус Христос начебто ціле своє життя прямує до Єрусалиму. Це місто є немовби підсумком, а радше – кінцевою метою усього Його земного життя, усієї Його земної мандрівки.