Коли прийдеш, Боже, на землю зо славою і затрепече все, а ріка вогненна потече перед судищем, і книги розгортаються, і таємне з’являється, – тоді ізбав мене від вогню невгасимого і сподоби мене праворуч Тебе стати, Судде найправедніший, – співаємо у М’ясопусну неділю. Цей кондак є благальним кличем перед всемогутнім Суддею, Який свого часу приступить, щоб чинити справедливий суд. Коли це настане, усе сповниться страхом, бо згідно з законом справедливості мало є можливості оправдатися. Коли Ти, Господи, зважатимеш на провини, – о Господи, хто встоїться? – з подивом питає псалмопівець (Пс 130 (129), 3). Бо й справді ніхто з живучих на землі не встоїться перед Богом, Якщо Він зважатиме на всі наші провини. Тому і затрепече все.

Мій Боже, що прийдеш у славі своїй судити весь світ, а серед всіх народів і мене, грішного, прошу Тебе: «Господи, помилуй». Того дня прийдеш у силі, зі всіма ангелами Твоїми, а сьогодні приходиш Ти, о Судде незбагненний, смиренно, укрито – у Хлібі. Дивуюся нині і страхаюся, о мій Боже, як я насмілююсь приступати до Святих Твоїх Тайн, якщо нема у мені любові до тих, кого звеш Ти найменшими братами Твоїми: голодних, спраглих, чужинців, нагих, хворих чи ув’язнених. Дивуюся сам собі, як я можу приймати Тебе до себе, якщо не спішу Тобі назустріч в обличчі немічних, погорджених чи самотніх. Не щоб я ніколи не бачив їх навколо себе чи не помагав їм, але не роблю цього ані з повноти сил моїх, ані з глибини єства мого.

Євангельське читання М’ясопусної неділі (Мт 25, 31-46) оповідає про Страшний Христовий суд наприкінці часів. І суд цей, як каже Євангеліє, буде остаточним, а присуд – вічним. І розділить Господь судом своїм людей на дві групи: на овець і баранів, на тих, що праворуч, і тих, що ліворуч. І здивуються одні з несподіваного спасіння, а інші – з несподіваного засуду. Бо одні не знали, що вчинками своїми умилостивлюють Бога, а інші ж не знали, що Його відкидають своїми ділами. Бо перші чинили милосердя не задля себе (задля власного спасіння), а задля ближніх. Другі ж чинили жорстокосердя задля погибелі інших (а не задля власної).

Послання Ісуса Христа в притчі про страшний суд (Мт 25, 31-46) є просте і чітке:

по-перше, Він називає себе тим, хто приходить, або «хто гряде», тобто ототожнює себе з Месією, якого очікує Ізраїльський народ. Тобто Він є царем царства, що наближається, ми же в свою чергу можемо стати тими, хто своїми конкретними вчинками може наблизити Його прихід;

Стихи:
Коли Ти сядеш, Судде, весь світ судити,
То удостой мене почути глас Твій: Прийдіть ... [1].

У цей день звершуємо пам’ять Другого і Страшного Пришестя Христового, яке святі отці помістили після двох притч, щоб хто-небудь, дізнавшись з них про Боже чоловіколюбство, не жив в лінощах, розмірковуючи так: Бог є чоловіколюбний, і коли я залишу гріх, то мені буде легко все виправити.

Стихи:
Не пом’яни гріхів померлих, Слове,
Не яви мертвими благі Твої щедроти.

У цей день божественні отці встановили звершувати пам’ять всіх од віку в благочесті спочилих людей з такої причини.