Свого часу Господь Ісус питав книжників і фарисеїв, що більше: золото чи храм, який освячує золото; жертва чи жертовник, який освячує жертву (пор. Мт 23,16-19). Нерозумні книжники і фарисеї, можемо подумати ми, адже як вказує Господь, золото належить до храму, а жертва до жертовника, а тому храм і жертовник незрівнянно більші.

Якби сьогодні Христові довелось питати нас, то мабуть Він запитав би, що більше: свячена паска чи Пасхальне Причастя; свячена вода чи віра у Нього; освячені фрукти чи преображення серця? Цікаво, що би ми Йому відповіли.

Якось язик не повертається сказати, що паска є більш важливою, ніж Причастя, а свячена вода є більш цінною, ніж участь у Богоявленських Богослужіннях, а свячені фрукти заміняють свято Преображення. Але насправді ми часто поводимося так, що таки дійсно виглядає і Богові, і людям, що для нас важливіше освятити паску, лозу, воду чи фрукти, аніж жити з Богом. Звернімо лише увагу, як значно більшає кількість людей у храмах на свята, в які щось освячують. Звернімо увагу, як ми поводимося, коли раптом крапля свяченої води не потрапить на ту річ, яку ми прагнемо освятити. Звернімо увагу, як ми парадоксально віримо у силу освячених речей і не віримо в Бога. Що мається на увазі? Мається на увазі те, що свячена паска йде людині на духовну користь лише тоді, коли людина правдиво святкує Пасху Господню. Свячена вода є не магічною речовиною, а вимагає віри в Бога. Освячені фрукти споживаються на благо, а не на осудження тоді, коли людина живе у злагоді з Тим, Хто їх освячує. А речі освячуються навіть тоді, коли крапля свяченої води на них випадково не потрапить, але коли Бог з вишнім благословенням спогляне на нашу віру.

Що з того, що ми споживаємо свячені паску, воду і фрукти, якщо ми відкидаємо своїм життям Того, Хто їх освячує? А як ми Його відкидаємо? Нашим легковажним християнським життям. Якщо нам годі прийти щонеділі і свята до храму, а приходимо лише тоді, коли щось освячують, то хіба не є це корисливим і егоїстичним ставленням до Бога? Хіба не є це глупотою і лицемірством?

Що більше: освячені речі чи Бог, Який освячує всяку річ? Споживати паску чи живитись Христом – нашою Пасхою? Пити воду чи жити Духом, Який благословляє воду? Освячувати первоплоди чи переображувати серце Таворським Світлом? Що більше?

Марія Ярема

Господь наш Ісус Христос у тридцять третій рік від свого народження від Пречистої Діви, в останній же свого трирічного проповідування, наближаючись до добровільного, задля нашого спасения, страждання, коли в землях Кесарії Филипової, за Петровими словами – «Ти – Христос, Син Бога живого» (Мт. 16, 16), почав проповідувати учням своїм, що належить Йому йти до Єрусалиму й багато витерпіти від старійшин, і архиєреїв, і книжників, і убитим бути, і коли бачив учнів своїх через те пресмутних, а найбільше Петра, який і боронив Йому того, кажучи: «Милосердним будь до себе, Господи, не має бути цього Тобі» (Мт. 16, 22), – тоді, забираючи печаль душ їхніх, обіцяв деяким з них явити свою славу, що мала йому бути після страждання. Мовив: «Із тих, що тут стоять, є такі, що не мають смерти скуштувати, доки не побачать Сина чоловічого у славі Царства Його» (Мт. 16, 28). Після того дня, коли Він те сказав, минуло шість днів (Мт. 17)¹.

Ішов Господь із краю Кесарії Филипової у галилейські межі, прийшов до гори Тавор, що була в Галилеї. Ішли за Ним учні і людей багато, і день до ночі схилився. А тому що звично було Христові Господеві на нічні молитви до Бога Отця Його, осібно від учнів своїх відлучатися, покинув під горою людей та учнів своїх, трьох лише з них взявши: Петра, і Якова, і Йоана. Зійшов з ними на верх гори задля молитви. І там, трохи від тих трьох відійшовши на вищий горб, молився. Троє ж учнів його і через сходження на висоту гори, і через продовження молитви стомилися, заснули, як же говорить євангелист Лука (Лк. 9, 30-33): Коли Петро і ті, що з ним, були зморені сном, і спали, і ніч уже до ранку зближалася, переобразився Христос, осяяний славою Божества свого. І стали перед Ним, велінням Його, два пророки: Мойсей із мертвих та Ілля з Раю, і говорили з Ним про Його відхід, який мав відбутися в Єрусалимі. Від слів їхніх і від Божественної сили, що найшла, збудилися апостоли, бачили славу його невимовну: лице просвітлене, наче сонце, ризи його блищали, білі, наче сніг (Мт. 17, 2). І двоє мужів з ним у славі тій стояли і говорили. І були налякані Петро, Яків та Йоан: пізнали ж зразу (Дух Святий їм відкрив) мужів тих – Мойсея та Іллю. І бесіду їх що про добровільне Христове страждання зрозуміли, і стояли, тремтячи, слухаючи, що говорилося. І насолоджувалися спогляданням тої Божественної слави, яку бачили настільки, наскільки тілесних зір очей їхніх помістити міг – стільки-бо Господь їм показав як для природи людської, аби зору очей, а разом і життя не втратили, бо неможливо людині смертній бачити Божество безсмертне невидиме. Так само, коли Мойсей просив Бога, аби показав йому славу лиця свого Божественного очевидно, відповів Бог: «Не може людина живою бути, якщо побачить лице моє» (Вих. 33, 20). Коли закінчилася бесіда Мойсея та Іллі з Христом й апостоли зрозуміли Духом, що ті відходять, Петро пожалів, що перестануть бачити пророків, бажав завжди насолоджуватися тією пресолодкою Христовою славою і любим спогляданням чесних пророків, тож насмілився і сказав: «Господи, добре нам тут бути, зробімо для трьох вас три намети: Тобі, Мойсеєві та Іллі, кожному по одному» (Мр. 9, 5; Лк. 9. 33). Коли Петро говорив, світла хмара, яка поставила обох пророків перед Христом і знову, за Його Божественним помахом, мала їх взяти і кожного на своє місце віднести, осінила апостолів, сівши на вершину гори. І ще більше злякалися апостоли, коли, наближаючись до Христа, увійшли в хмару. І в той час був голос із хмари, що мовив: «Це Син мій улюблений, Його слухайте» (Лк. 9, 34-35; Мт. 17, 5; Мр. 9, 7). Коли такий голос згори зійшов, сила покинула апостолів від великого переляку: впали ниць на землю. Коли впали вони, зникла слава Господня з-перед очей їхніх, відійшли й пророки у свої місця. Господь же, підійшовши, торкнувся учнів, що лежали на землі, кажучи: «Вставайте, не бійтеся». І, підвівши очі свої, учні нікого не побачили, окрім самого Ісуса. Починався день, і йшли з гори, і заповідав їм Господь, аби нікому не розповідали про бачене, доки, прийнявши страждання і смерть, не воскресне в третій день із гробу. І вони мовчали й нікому не сповістили в ті дні нічого з того, що бачили.

Було Преображення Господнє в шостий день серпня (перед тим, як зійшла ранкова зоря), тоді й Церква прийняла пам’ять про це, а не як Кирило Транквіліон² написав, що Господнє преображення було перед добровільними Його стражданнями у вівторок перед Великою П’яницею, що не відповідає істинні. Видно-бо із трьох євангелистів: Матея, Марка і Луки, які про преображення Господнє написали – що після тої слави Божества, на Таворі явленої, Господь багато часу ходив містами та селами, проповідуючи і творячи чуда. Хто хоче, хай подивиться у Євангельській книзі, а найбільше у святого Луки, уважно нехай прочитає від зачала 45 до Господнього приходу в Єрусалим на добровільні страсті.

1 Так є в Євангелії від Матея (17, 1) і від Марка (9, 2). Євангеліє від Луки каже: «днів з вісім по цій розмові» (Лк. 9, 28).

2 Кирило Транквіліон Ставровецький. Проповідь на Преображення (Учительне Євангеліє, частина друга).

Джерело: Дмитро Туптало, Житія святих, Том XІІ (серпень), Видавництво «Свічадо», Львів 2014.

Той, що колись на Синай-горі промовляв до Мойсея в образах, кажучи: «Я той, хто є» – сьогодні на Таворській горі, преобразившись перед учнями, показав первісну красу людської природи, яку прийняв на себе. Свідками такої благодаті поставив Мойсея та Іллю, вчиняючи їх учасниками радости, яка звіщала Твоє, заради хреста, славне і спасенне воскресіння, – співаємо в одній зі стихир Вечірні свята Преображення Господнього. У цьому піснеспіві виразно підкреслено, що преображення стосується людської природи Христа: Преобразившись перед учнями, показав первісну красу людської природи, яку прийняв на себе. Адже, як Бог, Христос вічно і незмінно сяє неприступністю слави, іншими словами, завжди є образом слави Отця і не може переображатися, тобто приймати на себе якийсь інший образ. Як Бог, Він є завжди «Тим, хто є» – Тим, хто незмінно і досконало, і в абсолютний спосіб існує. Стихира пригадує нам, що саме так назвав себе Бог в розмові з Мойсеєм на прохання останнього дізнатися ім’я Боже (див. Вих 3, 13-14). «Той, хто є» – не стільки ім’я, як власне спосіб існування Бога – Він завжди і, ніяк не змінюючись, існує. Це стосується трьох осіб Божих: Отця, Сина і Духа. Тому, як Бог, Христос є незмінним і не переображається, не міняє ніколи свого образу, бо те, що досконале, не потребує переміни. Однак, як людина, Ісус захотів ще перед воскресінням показати учням справжню красу людської природи: красу людської обожествленої природи.

На горі переобразився Ти і, скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як Тебе розпинають, страдання зрозуміли добровільне, а світові проповідять, що Ти єси воістину Отче сяяння, – співаємо у кондаку свята Преображення. Кондак явно виявляє зв’язок славного Преображення з не менш славним, хоча зовсім по-іншому славним, Розп’яттям. Піснеспів стверджує, що учні виділи славу Христову задля того, щоби могти зрозуміти добровільність Його спасенних страстей, які мали настати незадовго по Таворській події.

Однак виглядає, що учням, навпаки, у їхньому людському способі мислення ще важче стало розуміти Учителя: побачивши незбагненну божественну Його велич, засвідчену голосом Отця та оповиту присутністю Духа у хмарі, як було їм по-людськи збагнути, що настільки величний Господь добровільно дозволяє себе судити та принижувати, бичувати та розпинати? Як було їм розуміти такий незбагненний Промисел Божий? У страшну ніч схоплення Учителя апостол Петро не вагався захищати Його мечем, мабуть дивуючись, чому Той, кому покоряються Мойсей та Ілля, не являє у Гетсиманії свою славу. А і Йоанові чи легко було розуміти добровільність страждання Христа, бачачи знемагання Його людської природи, чуючи Його крик від болю, що змушував здригатися усім нутром і просто плакати? Як було цим трьом вибраним учням розуміти? Двоє з трьох, що були з Учителем на Таворі, не бачили, як Його розпинають на Голготі. Не бачили, бо не мали по-людськи відваги бути там, не те, що розуміти.

Але Господь знав людську неміч своїх учнів, вибраних учнів, підвалин своєї Церкви. Знав, що те, що їм по-людськи важко збагнути, стане їм зрозумілим у Дусі Святому. Знав, що добровільність Його страждань вони осягнуть свого часу, ведені Таворським світлом та пасхальним видінням. Знав, що Тавор допоможе Його учням до кінця життя свідчити світові, що Він, їхній незбагненний Учитель, розп’ятий і воскреслий, – Отче сяяння. Знав, що не лише збагнуть добровільні Його страждання, але й самі стануть добровільними страждальцями. Знав, що побачивши преславний блиск Божества на Таворі, не соромитимуться проповідувати славу і велич Голготи, наскільки би це не виглядало по-людськи незрозумілим.

Марія Ярема

У день святого Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа прославляємо та молимо Його такими словами: Переобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли. Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне, молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі. Перша частина тропаря стверджує подію славного Преображення Христа на Тавор-горі як вияв Його Божої слави перед лицем учнів. Водночас вказано, що цю славу було показано апостолам лише настільки, наскільки вони, люди, змогли її сприйняти. А навіть те, що було їм показано, налякало їх, бо ж каже Євангеліє, що вони злякались вельми (Мт 17, 6). Що ж могло так налякати учнів? Обнаження Божества, як про це говорять літургійні тексти нашої Церкви.

Христос-Бог частково, в міру спроможності учнів, привідкрив їм своє Божество. Він і раніше привідкривав його, але в інший спосіб: через знаки і чуда, що творив серед народу. Однак тут учні побачили не чудодійну силу, що виходила від їхнього Учителя, а Його Самого як надзвичайну Силу у славі; тут вони узріли не просвічення незрячих словом чи дотиком Учителя, а Його Самого побачили як несотворене Світло; тут вони побачили не просто усміх чи скорботу, молитву чи картання на лику Учителя, але сам Його лик як сонце; тут вони побачили Учителя не як надзвичайну людину, а як великого Бога. І це усвідомлення не могло не налякати учнів, що ось уже майже три роки, як ходили з Ним, доторкалися Його, споживали їжу, сміялися і сумували, страждали і раділи. З Тим, Кого вважали надзвичайною людиною, посланою від Бога, так, Месією, але все ж не Самим Споконвічним. А тут Божество Христа обнажилося перед ними. Незабаром вони побачать обнаження людського єства свого Учителя, коли Його розпинатимуть і зі зневагою ділитимуть Його одяг, а зараз зрять обнаження Божества. Незбагненно, як Бог-Світло, лише трохи привідкривши своє Божеське єство, щоб не позбавити людину ані зору, ані життя, допускає згодом людині цілком зневажати своє людське єство. Незбагненно, як Він скрив своє Божество на Голготі, де Його ні за що мали ті, що й на мить не змогли б дивитися на Нього, сіяючого на Таворі. Бог наш справді і невимовно незбагненний.

У другій частині тропаря молимо нашого Спасителя, щоб і нам, грішним, засіяло світло Його повсякчасне. Не тому просимо Христа, що Він від нас скриває своє світло і потрібно благати Його привідкрити свою славу. Світло Його повсякчасне. Просимо тому, що ми не здатні побачити сіяння того світла через безліч наших гріхів. Просимо, щоб все ж узрівши це світло, ми не втікали далі у темряву, в якій можна жити безвідповідально і грішно. Щоб побачивши світло, ми розпізнали несотворену красу Бога-Світла та лише у Його світлі прагнули жити. Христос – Світлодавець і ні від кого не приховує свого світла, і слава Йому належить споконвічна. Молимо Господа у цей святий день, щоб нам усім, мов дзеркалом, відкритим обличчям віддзеркалювати Його славу й переображуватись у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Його Духа (пор. 2 Кр 3, 18).

Марія Ярема

Христос Господь, прийнявши людське тіло і природу та ставши в усьому подібним до людей, окрім гріха, не брав за звичне проявляти землянам блиск свого Божества. Так, Він творив чуда. Так, Він оздоровлював недужих та виганяв бісів. Так, Він помножував хліби, йшов по воді та заспокоював вітри. Так, Він повновладно навчав та мудрістю дивував слухаючих. Так, Христос чинив багато надзвичайного та надприродного. Але Господь також відчував голод і спрагу, також втомлювався та потребував відпочинку, також страждав та плакав. Також жив згідно з законами природи. Бог не чинив надзвичайні речі, щоб виявити свою могутність, але щоб привернути блукаючих та маловірних, щоб воздати потребуючим та щиро віруючим у Нього. Бог не вибрав пригнітити людину блиском Божества, але привернути її лагідністю та смиренністю серця.

Однак нині, коли спогадуємо славне Преображення, бачимо, що Ісус Господь привідкриває свою Божественну славу та сяяння перед трьома учнями на високій горі. Ось саме нині врешті учні страхаються від сяйва обличчя та риз свого Учителя. Скільки часу були вони з Ним і не мали страху на Нього дивитися, Його торкатися, з Ним розмовляти. А тут раптом великий страх і трепет. Так що годі було підвестись від землі та підняти обличчя, щоб оглядати таїнство Преображення. Ось саме нині дано було їм благодать хоч трохи осягнути розумінням, що Бог насправді великий і дивний у потузі, страшний у величі, що одягається у світло як у ризу, що володіє живими і мертвими, що владарює над часом і простором. А водночас є їхнім Учителем та розділяє з ними труди і болі земного життя.