Сліпонароджений, роздумуючи, мовив до себе: Невже заради батьківських гріхів родивсь я без очей? А чи, може, за невірство поган – їм на знак – я такий народився? Не насмілююся спитати: Коли ніч, а коли день? Мої ноги вже не можуть терпіти спотикання об каміння. Не бачив я сонячного світла, ані образу мого Творця, тож молюся до Тебе, Христе Боже: Зглянься наді мною і помилуй мене! Так представляє стихира Вечірні шостої неділі після Пасхи ймовірні роздуми та молитву сліпородженого.

Здається, що ще буквально 50 років тому ми не мали великої можливості часто зустрічатися із людьми, життя яких обмежене вродженими чи набутими каліцтвами. Зараз же в багатьох місцях можна побачити облаштування, призначені спеціально для цих людей, турбота про яких є знаком зростання гуманності суспільства. Євангеліє наближає нам постать сліпородженого, тобто обмеженої людини, котра просто не могла повноцінно реалізуватися у житті з іншими (не могла самостійно пересуватися, бути незалежною, тощо). Сліпороджений є прикладом людини, котра в своєму житті вміє приймати допомогу, котра є смиренна та цінує добро інших людей.

Світло світу, мій Христе, прийми нині мене, що дякую Тобі за все Твоє благодіяння у мені і для мене, а зосібна за Святі Твої Тайни. Я дякую, що Ти завжди залишаєшся вірним своїй любові до мене, хоч я не завжди залишаюся їй вірним. Ти знаєш, що я буваю сліпцем, хоч не є сліпонародженим. Ти знаєш, що я буваю у темряві, хоч Ти, Світло світу, не буваєш закритим для мене. Ти знаєш, що я попросту деколи не шукаю світла, а наче тюремник, що тривожився втечею в’язнів, намагаюся себе погубити. Ти знаєш все це і все ж завжди залишаєшся вірним.

У шосту неділю Пасхи, останню неділю перед Владичним Вознесінням, спогадуємо ще одне з великих чуд Христа: оздоровлення сліпородженого. Кондак неділі закликає нас духовно уособити себе з сліпородженим: На душевних очах осліплений, до Тебе, Христе, приходжу, як сліпий від народження; в покаянні кличу до Тебе: Ти в темряві світло пресвітле.

Мабуть ніхто з нас не може з певністю ствердити, що не є осліплений на душевних очах. Звичайно, душевний зір у кожного з нас різний і якість цього зору також коливається з роками, але все ж усі ми осліплені, якщо подекуди не зовсім сліпі.

У шосту неділю після Пасхи Господньої у Літургії приписується читання уривку Євангелія від Йоана, в якому розповідається про оздоровлення сліпородженого (9,1-38).

Складається таке враження, що Господь наче навмисне провокує юдеїв, адже в черговий раз оздоровлює в суботу, окрім того не просто словом оздоровлює чи дотиком, а замішує глей, через який відкриває очі незрячому. Цікаво, чому Христос оздоровляє саме в день суботній? І чому при тому робить це в складніший спосіб, ніж звично? Невже випадково? Але чи Той, Хто дозволив цьому чоловікові народитися сліпим, щоб на ньому виявились діла Божі, міг звершувати це оздоровлення випадково? Виглядає, що Ісус зумисне вибирає саме суботу для відкриття очей сліпородженого. Виглядає, що свідомо вибирає складніший спосіб оздоровлення, ніж звично (це лише посилює нарікання юдеїв на порушення Ним суботи).

Синаксар у шосту неділю після Пасхи, про сліпого

Стихи:
Світла Подателю, від Світла бувши Світлом,
Сліпородженому очі Ти даруєш, Слове.

У цей день, в шосту неділю після Пасхи, святкуємо чудо Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, створене над сліпим від народження. Чудо це, подібно колишньому з самарянкою і розслабленим, також здійснилося при посередництві води. Сталося ж воно так. Коли Христос у розмові з юдеями оголосив себе рівним Отцю і сказав: Перше, ніж був Авраам, Я є (Йо 8,58), ті метали в Нього камені.