Християнська віра в те, що Христос воскрес із мертвих нерозривно пов’язана з вірою в те, що Він вознісся на небо, де возсів праворуч Отця. Євангелист Лука описує нам цю подію двічі: наприкінці Євангелія і на початку книги Діянь.
Про що розповідав Христос своїм учням від третього дня по своїх страстях аж до сорокового, коли вознісся від них на небо? Каже книга Діянь Апостолів, що, з’являючись їм, Господь розповідав про Боже Царство. А Євангеліє від Луки звістує нам, що Христос вияснював також учням Писання, Сповненням якого Він став. Господь премудро готує своїх учнів до того, що їм прийдеться тепер не бачити Його більше тілесними очима, не торкатися більше своїми руками, не чути тілесними вухами Його голос, не пригортатися Йому до грудей. А якщо і прийдеться, то це буде зовсім непостійно, а лише при чудесних раптових з’явах. Господь готує своїх учнів до того, що не перебуватиме з ними в такий спосіб, в який перебував до того. Тому й після світлого тридневного Воскресення з гробу Христос з’являється учням і зникає, не перебуває безперестанку з ними, як було від початку їх знайомства.
У прокімені свята Вознесіння Господнього співаємо: Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя (Пс. 57 (56),6). Ці ж слова псалма співаються в інших частинах Літургії празника (після Причастя). Заклик до Бога вознестися на небеса у контексті псалма має значення спонуки до Всевишнього, щоб Він з перспективи висоти подивився на землю, тобто на людей, що її населяють, для того, щоб помилувати невинно переслідуваних. У контексті свята Вознесіння Христового ми радше надаємо цим словам значення заклику до Христа наново піднятися до небес, звідкіля Він зійшов задля спасіння людей.
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо Ти єси Син Божий, Ізбавитель світу. Так Церква оспівує величне свято Вознесіння Господнього. Вознісся Ти у славі, – звертаємося до Христа, бо й справді Його восходження на Небо було славне. Однак не по-людськи славне. Бо по-людськи славним дійством ми вважаємо щось, що збирає многоту людей, які похвалами звеличують це дійство. Натомість на горі Оливній у день Господнього Вознесіння не було надто людяно, а ті, які були присутні, не були приготовані величними завченими словами і піснями прощатися зі своїм Учителем, Який мав вознестися від землі. Все було інакше і по-справжньому славно. Господь не потребує многоти людей та їх оплесків для того, щоб чинити славно діла Божі. Він Сам є найвищою Славою для ангелів і людей, і всякого творіння. Ним насправді може прославитися творіння, але не навпаки. Творіння, яке прославляє Бога, нічого не додає до Його слави, бо слава Божа не залежить від світу, але хвалячи Бога, світ себе збагачує надзвичайною милістю. Не Бога збагачує похвалою, але себе збагачує від того, що хвалить Господа.
«Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду» (Йо 14,28), – каже Господь Ісус перед таїнственною Своєю жертвою, осяяною воскресенням та звершеною вознесенням на Небеса. Христос, довершивши діло спасіння, возноситься туди, де був перше, щоб прийняти ту славу, що її мав в Отця перед тим, як постав світ (пор. Йо 17,5). Як Єдинородний Син Божий ніколи не відлучався Він від тієї слави, незмінно перебуваючи з Отцем і Духом на Небесах, хоча як Син Людський народився, жив, страждав, помер, перебуваючи між людьми. І ось Господь як Людина входить у небесну славу, бо як Бог ніколи не перебував без неї. На землі славою Його був Хрест, плювки, глузування, зневаги, бичування, розп’яття, усе те, що є безславним у людей. Це була Його дивна і могутня слава: страждати безвинно за винних, без гріха взяти гріхи світу, безславно увійти у славу.
У свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа кличемо до Нього такими словами: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас. Ці слова кондака передають несказанну радість: радість сповнення Божого задуму щодо нас, радість з’єднання земного з небесним, радість славою Христа у Його вознесінні, радість Його невідступного перебування з нами на землі.
