Неділя 18-та по Зісланні Святого Духа. Друге послання Апостола Павла до Коринтян 9,6-11

6. Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. 7. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. 8. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, 9. як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно». 10. Той, хто достачає насіння сіячеві, додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости, 11. щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку.

У вісімнадцяту неділю по Зісланні Святого Духа читається фрагмент Євангелія від Луки, у якому розповідається про чудесну ловитву риб та покликання апостола Петра (5,1-11).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та ранньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

Людська праця – це молитва, місце і простір спілкування людини з Богом

«Іди за мною. Від сьогодні зроблю вас ловцями людей».

Одною з дуже притаманних рис української культури, нашого національного спадку і гордості, яким український народ прославився на цілий світ, була, є і має бути особлива культура праці. Наші батьки і прадіди розуміли, що праця людських рук є святим ділом, яке потрібне не тільки для того, щоб заробити собі на хліб насушний. Праця завжди розумілася як один із просторів спілкування між людиною і Богом.

Євангельське читання вісімнадцятої неділі по Зісланні Святого Духа (Лк 5, 1-11) пригадує нам початок місійної діяльності нашого Господа. Христос, розпочинаючи спасенну проповідь, кличе до послідовництва свої перших учнів. А саме галилейських рибалок, втомлених цілонічною безуспішною працею. Справді гарним є спосіб покликання учнів. Господь просить Симона відчалити на глибінь і закинути сіті. З людської точки зору ця просьба не мала іншого сенсу як надарма витратити сили. Симон добре знав це. Він пробує пояснити Учителеві, що це буде ще одна безуспішна спроба, кажучи, що цілу ніч вони трудилися намарно.

Господи, дякую Тобі за те, що Ти приходиш і вибираєш човен мого життя, щоби в ньому перебувати і з нього навчати інших. Знаю це із того, що Ти приходиш до мене в Найсвятіших Тайнах і в Твоєму слові. І мені приємно це. Однак коли Ти звертаєшся до мене з незрозумілими і нелогічними на мій розсуд проханнями чи настановами, я не завжди готовий чинити за Твоїм словом. Я з легкістю вірю у Твоє слово, коли мені видається, що мене воно не надто стосується, або ж стосується, але виконання його мені зрозуміле і логічне. А коли Ти кажеш те, що противиться моєму розумінню, отоді мені важко відчалити на глибінь. Волію перебувати у моєму розумінні, навіть якщо воно і поверхове, лише трохи віддавлене від землі. Мені бо здається, що човен мого життя занадто крихкий, щоби відпливати на глибінь, де кидатимуть його житейські хвилі, і тим паче тоді, коли не час на ловитву риби, тобто земної поживи, земних здобутків.

Досить звичайна на той час ситуація – рибалки закінчують цілонічну працю (тобто був десь ранок), і з несмаком збираються повернутися додому, не маючи із собою жодного улову (Лк 5,1-11). Не березі з’являється група людей, і один із цієї групи, без якогось чіткого дозволу на це, входить у човен і просить у рибалок про можливість використати його, щоби кожен із слухачів мав можливість безпосередньо його бачити і так краще розуміти. І хоча рибалки зовсім не знали ким є той, що проповідує до народу, погодились і відпливли з ним від берега.