У храмах, де співають у святій Літургії зображальні псалми, а не антифони, на місці другого антифона моляться вибраними стихами з 146 (145) псалма: Хвали, душе моя, Господа. Возхвалю Господа в житті моїм, співатиму Богові моєму, доки живу. Не надійтеся на князів, на синів чоловічеських, в них нема спасення. Воцариться Господь повік, Бог твій, Сіоне, з роду в рід (стихи 1-3.10).
Зображальний псалом знову звертає молільників до теми прослави Бога. У першому вірші другого зображального, як і в першому зображальному святої Літургії, маємо діалог з власною душею (Хвали, душе моя, Господа), але доволі короткий, бо відразу псалмопівець начебто припиняє звертатися до своєї душі та стверджує, що таки хвалитиме Бога (Возхвалю Господа…, співатиму Богові моєму…). Бачимо такий наче стрімкий порив від переконування власної душі у потребі хвалити Господа до ствердного рішення це робити. І то не просто робити якось періодично, а постійно: в житті моїм…, доки живу.
Далі зображальний псалом продовжується звертанням до інших людей (Не надійтеся на князів) та до Сіона (Воцариться… Бог твій, Сіоне). Заклик не надіятися на князів, тобто можновладців, а разом з ними і на всіх інших синів чоловічеських, тобто людей, є зрозумілим у світлі попередньої частини зображального. Якщо хвалимо Господа Бога, то розуміємо, що Він найвищий над усіма, преславний і премогутній. Який сенс надіятися на людей, навіть дуже владних, якщо найвища влада і сила належить Богові і надія на Бога є значно кращою? Якщо надіємося на Бога, то не потребуємо надіятися на людей. І якщо надіємося на людей, то нема потреби надіятися на Бога – Бог є ревнивий, за словом Святого Писання (пор. Вих 20, 5), Він не терпить, щоб Його ставили на друге чи ще якесь місце.
Сіон, до якого чуємо звернення в заключній частині зображального псалма, уособлює не лише провід єврейського народу (Сіон – гора в Єрусалимі, однак в Святому Письмі цим словом також позначають сам Єрусалим – столицю), але й увесь вибраний народ, а згідно з новозавітнім розумінням, увесь народ християнський, зібраний з різних народів. Звертаючись до Сіона, псалмопівець стверджує, що його Бог, тобто наш Бог, воцариться повік, з роду в рід. Іншими словами, це знову ж таки є ствердження найвищої влади і сили Бога, Його вічного царювання. Лише Богові, отже, належить неустанна хвала, до якої закликає псалмопівець себе та інших.
Марія Ярема
