Між двома частинами Херувимської пісні є Великий вхід, під час якого священник виходить дияконськими воротами та заносить через царські ворота приготовані дари хліба і вина на престіл. Від початку святої Літургії, тобто від Проскомидії, і до Великого входу хліб і вино, приготовлені для Євхаристійного перетворення, знаходяться на проскомидійнику – невеликому столі, що розташований у лівому куті Святилища. Заносячи хліб і вино на престіл, священник уголос поминає церковну ієрархію, а також монахів, весь народ, правління та військо, доброчинців храму та врешті всіх православних християн1.
Після входу священника з дарами у Святилище, люди співають другу частину Херувимської пісні: «Щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його в славі невидимо супроводять ангельські чини. Алилуя, алилуя, алилуя». Натомість священник у цей час тихо молиться: «Благообразний Йосиф, з древа знявши пречистеє тіло Твоє, плащаницею чистою обвив і ароматами, в гробі новім, покривши, положив. Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон і нехай здвигнуться стіни єрусалимські. Тоді уподобаєш собі жертву правди, приношення і всепалення, тоді положать на вівтар твій тельців». Перша частина тихої молитви є тропарем Великої суботи, в якому оспівується зняття Христа з хреста та покладення до гробу. Друга частина молитви – це два завершальні стихи 51 (50) псалма. Насправді ця тиха молитва, складена з двох різних текстів – літургійного та біблійного, говорить нам про жертву. Хліб і вино є безкровною жертвою, яку приносять від себе люди, для того, щоб ці дари силою Святого Духа були перетворені у Тіло і Кров Христа (кровна жертва Ісуса, яка відбулася раз і назавжди, а отже, ніколи не повторюється, а лиш стає знову і знову присутньою у кожній Літургії2). Тому священник у тихій молитві після того, як заніс дари хліба і вина на престіл, щоб вони незабаром стали Тілом і Кров’ю Христа, читає про зняття Христа з жертовника, яким є хрест (це жертва Нового Завіту), та про покладення тельців на жертовник або вівтар (це жертва Старого Завіту). Якщо у Старому Завіті люди повинні були постійно приносити Богу жертви за свої гріхи (у жертву приносилися щонайкращі тварини, приписані законом, зокрема тельці, ягнята), то у Новому Завіті Сам Бог приніс Себе у жертву за людей. Жертви Старого Завіту не були досконалими і їх потрібно було повторювати, тоді як жертва Христа досконала, тому ніколи не повторюється, адже усе пожертвуване у Христі (див. Євр. 9).
1. Під «православними» християнами розуміється не конфесійна приналежність до Православних Церков, а православ’я у Богопочитанні (правильне славлення Бога). Тобто всі християни, які правильно славлять Бога, є православними.
2. Уприсутнення жертви Христа означає, що ми у часі святої Літургії стаємо учасниками події, яка відбулася біля двох тисяч років тому на Голгофі. Христос не приносить Себе в жертву на кожній Літургії, але ми у кожній Літургії стаємо таїнственно присутні на Його жертві, що була принесена одноразово.
Марія Ярема
