Показавши всьому світу силу свого духа, тринадцять мучеників наших славних, ви зросили землю нашу своєю кров’ю, прийнявши страждання ці добровільно, і отримали за це вінки небесні, тож моліть Христа Царя, щоб подав нам велику милість, – молитовно звертаємось у тропарі до блаженних Пратулинських мучеників у день їхньої пам’яті.
Сьогодні село Пратулин знаходиться на території Польщі, але у XIX ст., в якому постраждали Пратулинські мученики, це село та багато інших теперішніх східно-польських місцевостей заселяли українці. На початку XIX ст. влада на цих землях належала Російській імперії, яка взяла курс на насильницьку ліквідацію структур Греко-Католицької Церкви. Однак далеко не всі українські греко-католики літепло ставилися до таких ініціатив російського царату і готові були, отже, боронити своє право на віросповідання коштом життя. До таких належали і блаженні та славні мученики з Пратулина. У січні 1874 р. сотні людей зібралися біля пратулинського храму, аби не допустити насильницького переходу на російське православ’я, тринадцятеро з них стали мучениками. Вони показали всьому світу силу свого духа, зросили землю нашу своєю кров’ю, каже тропар, адже були розстріляні за відмову віддати ключі церкви православному священникові. Пратулинці, які вийшли стояти біля храму в обороні свого способу Богопочитання, були свідомими того, що за таке зазнають кари, адже незадовго до того в подібний спосіб боронили своє право на віросповідання селяни Дрельова, за що всі мешканці села, включно з жінками, старими людьми та дітьми, були побиті нагайками, в результаті чого померло від п’яти до десяти осіб1. Тобто, жертва пратулинців не була для них неочікуваною, а, навпаки, прогнозованою: вони, отже, прийняли страждання ці добровільно та, як каже кондак, земне життя за ніщо мали, погордили славою цього світу, тож апостолами католицької віри сталися.
У нас, сучасних українських християн, може виникнути питання: чи вартувало нашим співвітчизникам вмирати за свій спосіб Богопочитання у XIX та XX ст.? Позаяк їх не заставляли зрікатися віри у Бога або переходити в якусь іншу релігію, адже католицизм і православ’я – це дві гілки однієї Христової Церкви. Їх заставляли змінити конфесію, а не віру – тож чи вартувало це мучеництва? Однозначно, що так. Не тому, що вірні однієї християнської конфесії спасаються благодаттю Христа, а вірні іншої не спасаються. Зовсім ні, так як спасіння не зарезервоване до якоїсь однієї християнської конфесії. А тому, що без вірності в малому не можна мати вірність у великому. Якщо людина легко піддається на насильницьку зміну свого способу Богопочитання, то їй неважко буде і піддатися на насильницьку зміну самого Богопочитання, тобто на зміну віри. Святі – це ті, які вірні у малому, тому і поставлені вони над великим (пор. Мт 25, 21).
Святі Пратулинські мученики, тепер же стоїте перед Царем слави, отож моліть Його, щоб зберіг Україну нашу, нарід, що вас неустанно прославляє (з кондака).
1. Пор. Анатолій Бабинський, «Мученики з Пратулина» // Патріярхат. Греко-католицьке аналітичне видання, 2 (441) 2014.
Марія Ярема
