Після Єктенії за оглашенних слідує Єктенія за вірних, тобто за охрещених. Єктенія за вірних розпочинається вже згадуваним закликом, щоб всі неохрещені (оглашенні) вийшли з храму, так щоб тільки вірні, ще і ще в мирі Господу помолилися.
У часі Єктенії за вірних священик читає дві тихі молитви. У першій молитві він каже: Благодаримо Тебе, Господи Боже сил, що сподобив нас і нині стати перед святим Твоїм жертовником і припасти до щедрот Твоїх за наші гріхи і людські невідання. Прийми, Боже, моління наше, учини нас достойними бути – приносити Тобі моління, і мольби, і жертви безкровні за всіх людей Твоїх. І нас, що їх Ти поставив на службу цю Твою, спосібними зроби, силою Духа Святого Твого, неосудно й безпорочно, в чистім свідоцтві совісти нашої призивати Тебе на всякий час і на всякому місці, щоб, вислухавши нас, Ти був милостивий нам у множестві Твоєї благости.
Фактично ця молитва є молитвою священиків за себе самих. Але молячись за себе, священнослужителі моляться водночас за вірних, адже все священнодіяння вони приносять Богові як за власні гріхи, так і за людські невідання, згідно зі словами автора Послання до євреїв: «Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, і тому повинен так за людей, як і за себе самого приносити жертви за гріхи» (Євр 5, 1-3). У цій тихій молитві священнослужителі найперше дякують Богові за благодать стояти перед престолом (жертовником), далі просять у Нього, щоб прийняв їхню молитву та учинив їх достойними приносити як моління, так і жертви безкровні (під «жертвами безкровними» слід розуміти жертви хліба і вина, принесені для Євхаристії), зробив їх також спосібними призивати Його на всякий час і на всякому місці. З цієї молитви бачимо, що священик не має сили сам у собі звершувати Божественну Літургію – він звершує її благодаттю Бога, силою Духа Святого, що укріпив його на цю службу. Сам священик, як і будь-яка інша доросла людина, має власні гріхи та немочі, а також, як і будь-яка людина, є недостойним і неспосібним звершувати Євхаристію. Однак священик покликаний і поставлений Богом на цю службу, щоб благати Всевишнього як за себе, так і за інших людей.
Після першої тихої молитви, що міститься в Єктенії вірних, священик виголошує часто повторюване літургійне благання Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю та славослов’я Премудрість. Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклонення, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Це славослов’я виявляє правду про те, що нічого надзвичайного ми, вірні, не приносимо Богові, коли беремо участь у святій Літургії чи в іншій молитві, адже Богові насправді належить усяка слава, честь і поклонення. Молячись, постячи чи виконуючи заповіді, ми робимо лише те, що належить, а не щось надзвичайне. Виголос Премудрість перед славослов’ям можна розуміти подвійно: як твердження, що Бог є відвічною Премудрістю, так і як твердження, що є премудрістю славословити Бога.
Перед другою тихою молитвою священика за себе та за вірних міститься знову ж таки часто повторюваний заклик Ще і ще в мирі Господу помолімся. Постійне «ще і ще» не можна вважати зайвим, так як завжди нашої молитви буде замало. Богові ж бо належить справді усяка, тобто постійна і повсюдна, слава, честь і поклонення. У другій молитві за вірних, яку священик знову читає тихо, мовиться: Знову і багато раз припадаємо до Тебе і Тобі молимося, благий і чоловіколюбче, щоб Ти, зглянувшись на моління наші, очистив наші душі і тілеса від усякої скверни плоті і духа, і дав нам неповинно й неосудно стояти перед святим Твоїм жертовником. Даруй же, Боже, і тим, що моляться з нами, успіх у житті, і вірі, і в духовному розумінні. Дай їм, що завжди зо страхом і любов’ю служать Тобі, неповинно й неосудно причаститися святих Твоїх Таїн і небесного Твого Царства сподобитися.
У цій молитві, як і в першій, священнослужителі визнають свою недостойність та гріховність, адже просять, щоб Господь очистив їхні душі і тілеса від усякої скверни плоті і духа. Просять не лише за себе, щоб їм неповинно й неосудно стояти перед святим жертовником, але й за всіх молільників у храмі, щоб їм неповинно й неосудно причаститися святих Таїн і небесного Царства сподобитися. Ця тиха молитва, як і попередня, виявляє людям правду про них самих і про Бога: люди перед Богом не є неповинними та неосудними, але Бог дає благодать, щоб стояти перед Ним неповинно та неосудно. Не тому що люди собі заслужили таку благодать, а тому що Бог благий і чоловіколюбець.
Після другої тихої молитви Єктенія за вірних знову містить благання Заступи, спаси, помилуй… та остаточно завершується славослов’ям Премудрість. Щоб, під владою Твоєю завжди бережені, Тобі славу возсилали, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. У цьому славослов’ї висловлюємо бажання бути береженими під Божою владою, адже лише під Його владою можна неповинно та неосудно возсилати Йому славу. Якщо б ми не були бережені під Божою владою, будь-яке наше слово до Бога було б радше зухвалістю, ніж возсиланням слави (подібно до того, як людина у брудному та смердючому лахмітті не може віддавати славу іншій людині тим, що доторкається її).
Марія Ярема
