Після Єктенії за вірних розпочинається третя частина святої Літургії, яку називаємо «Літургією жертви», адже саме у цій завершальній частині Божественної Літургії звершується Євхаристійна жертва. Розпочинається третя частина Літургії Херувимською піснею.
Херувимська пісня складається з двох частин, наче з двох куплетів: 1) Ми, херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відложім печаль; 2) Щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його в славі невидимо супроводять ангельські чини. Алилуя, алилуя, алилуя. Оскільки ці дві частини Херувимської пісні вірні співають роздільно, мало хто з мирян мислить їх як єдину цілість. Натомість для зрозуміння змісту Херувимської пісні вартує власне бачити цілість між «Ми, херувимів» та «Щоб і Царя».
Ми, херувимів тайно являючи – ці початкові слова Херувимської пісні зовсім не означають, що під час Божественної Літургії ми уявляємо себе херувимами (літургійна молитва не побудована на уяві чи на процесі уявляння), але те, що ми являємо їх, тобто ми собою представляємо херувимів. Хто такі херувими? Це один з дев’яти ангельських чинів. Що відрізняє херувимів від інших ангельських чинів? Херувими – ті, які носять на собі Бога, задають рух духовній колісниці, на якій возсідає Бог. Ім’я «херувим» означає «повнота знання». Отже, ті ангельські чини, які носять на собі, наче на колісниці, Бога, є повними знання Всевишнього. Однак їхнє знання не є повноцінним, не є абсолютним, так як жодне творіння не може цілковито пізнати Бога1. Тож херувими мають відносну повноту знання Бога, але ця відносна повнота знання херувимів набагато досконаліша, ніж наше людське знання. Коли ми, отже, являємо, тобто представляємо собою небесних херувимів, ми є для інших як ті, які знають Бога, носять Його на собі.
І животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи. Якщо ми являємо собою, а не просто уявляємо херувимів, то виконуємо реально, а не уявно і їхнє служіння: носимо на собі Бога, знаємо Його та співаємо Йому. Що таке трисвята пісня, яку ми співаємо? Це пісня «Свят, свят, свят Господь саваот, повне небо і земля слави Твоєї». Звемо її трисвятою, бо нею воздаємо славу трисвятому Богові – Отцю, Сину і Духові. Попри те, що у Святому Письмі, згідно з видінням пророка Ісаї, сказано, що серафими, а не херувими співали цю пісню (див. Іс 6, 2-3), у літургійній традиції пісня «Свят, свят, свят…» приписується як серафимам, так і херувимам. Саме цю пісню ми співаємо животворящій Тройці у святій Літургії. Ми співаємо трисвяту пісню в буквальному розумінні (під час Анафори) та в духовному розумінні. Усе наше піснесловлення під час Літургії є спрямоване на возвеличення Бога-Трійці, тож які б тексти з Літургії ми не співали, ми завжди співаємо трисвяту пісню.
Всяку нині житейську відложім печаль. Під печаллю слід розуміти не лише смутки, болі, труднощі, але й піклування про несуттєве, марнотне, суєтність. Все це є житейським: смутки і переживання за різні речі. І все це потрібно відложити. Чому? Для того, щоб і Царя всіх ми прийняли. Заради того, щоб прийняти у Святих Тайнах Царя всіх – Ісуса Христа, ми повинні відложити набік все те, що заважає якнайкращому прийняттю. Всяка суєта, піклування про непотрібні речі, постійні смутки за тим, що минуще, та ін. заважають нам прийняти цілковито і повноцінно Царя всіх – Христа Бога, що Його в славі невидимо супроводять ангельські чини. Ми являємо собою херувимів, перебуваючи на святій Літургії, бо виконуємо функції херувимів – носимо на собі Бога, співаємо Йому, сповнюємося знанням Його. Але поряд з нами у Літургії невидимо присутні самі херувими разом з іншими ангельськими чинами. Вони супроводять Христа, Який приносить себе в жертву за людський рід.
Закінчується Херувимська пісня потрійним Алилуя, тобто потрійним вознесенням слави Богові. Потрійне «Алилуя» дуже суголосне з трисвятою піснею: як у трисвятій пісні, так і в співі «Алилуя» славимо і хвалимо Бога в Його незмірній величі і милості.
1. Alexander Kazhdan – Nancy Patterson Ševčenko, “Cherubim” // The Oxford Dictionary of Bizantium (edd. Alexander P. Kazhdan, Alice-Mary Talbot and others), volume 1, Oxford University Press, New York – Oxford 1991, 419.
Марія Ярема
