Під час співу Херувимської пісні священник тихо молиться: Ніхто, із звʼязаних тілесними похотями і пристрастями, не достойний приступати чи наближатися до Тебе, чи служити Тобі, царю слави, бо служіння Тобі – велике і страшне і для самих небесних сил. Та, одначе, задля невимовної й безмірної любови Твоєї до людей, незмінно й непорушно став Ти людиною, і архиєреєм нашим явився, і священнодійство цієї богослужбової й безкровної жертви передав Ти нам, як владика всіх. Ти бо єдиний, Господи Боже наш, володієш небесними і земними, Тебе на престолі херувимському носять, Ти серафимів Господь і цар Ізраїлів, Ти єдиний святий і в святих спочиваєш.
Тому, отже, молю Тебе, єдиного благого і благоуважного: Споглянь на мене, грішного й непотрібного слугу Твого, і очисти мою душу й серце від совісти лукавої, і, силою Святого Твого Духа, мене, одягненого благодаттю священства, учини здатним стати перед цією Твоєю святою трапезою і священнодіяти святе і пречисте Твоє Тіло і чесну Кров. До Тебе бо приступаю, приклонивши мою шию, і молюся Тобі: Не відвертай лиця Свого від мене і не відкидай мене з-посеред слуг Своїх, але сподоби, щоб я, грішний і недостойний слуга Твій, приніс Тобі ці дари.
Ти бо є Той, Хто приносить, і Кого приносять, і Хто приймає, і Кого роздають, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо з безначальним Твоїм Отцем, і пресвятим, і благим, і животворячим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Тиха молитва священника, звісно, суголосна зі словами Херувимської пісні. Якщо у Херувимській пісні вірні стверджують, що являють себе херувимами, то у тихій молитві ієрей стверджує, що навіть небесним силам, таким як херувими, є страшно служити Богові з огляду на Його маєстат, а скільки більше людям (священникові та мирянам), які впадають у тілесні похоті та піддаються пристрастям. Тож якби Бог не був милостивим до людей, приймаючи їх в їхній слабкості та гріховності, то ніхто не зміг би приближатися до Нього. Але Бог, власне, є, і то надзвичайно милостивим до людей. Він Сам став людиною і Сам повелів учням здійснювати безкровну жертву, приносячи хліб і вино, щоб вони були перетворені на Його Тіло і Кров. Таким чином, залишаючись недостойними, люди удостоєні наближатися до Бога через Його милосердя. Не Бог потребує такого наближення, але людина потребує. Розуміючи це, священник в тихій молитві просить Бога, щоб Бог очистив його, який є грішним і непотрібним, від совісті лукавої, щоб він міг священнодіяти перетворення хліба і вина у Тіло та Кров Христа. Священник зве себе грішним, бо, як і кожна людина, він є неміччю охоплений (Євр 5, 2), та непотрібним, адже Бог і без священника може здійснювати усе, що бажає. Але Своєю волею Він, всесильний, забажав саме через руки священника таїнственно приноситися людям у споживу.
Отже, Бог є Тим, Хто остаточно все діє: Він повелів людям приносити хліб і вино, Сам звершує перетворення їх на Тіло і Кров через руки священника, якого Сам чинить здатним бути залученим до цього великого і страшного священнодійства. Тому Христос є Той, Хто приносить жертву і Той, Кого приносять в жертву, Той, Хто приймає хліб і вино від людей через руки ієрея та Той, Кого роздають у Тілі і Крові.
Марія Ярема
