Світильником світлим явився ти, священномучениче Йосафате, бо як пастир добрий поклав ти душу твою за вівці, розбратолюбними ворогами убитий ти і увійшов ти у святая святих, з безплотними перебуваючи. Тому молимо тебе, многострадальний: моли Начальника пастирів, Христа, удостоїти нас стати по правому овець стану і спасти душі наші (тропар). Так молимось у день пам’яті священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького. Коли хтось віддає своє життя за віру чи за ближнього, то таке віддання не може бути незауваженим. Така жертва змінює тих, які стають її наочними свідками або дізнаються про неї згодом. Так і мученицька смерть святого Йосафата не могла зостатися непоміченою: він, який за прикладом Господа Ісуса поклав душу свою за вівці, для нашої і цілої вселенської Церкви явився світильником світлим. А світильник з необхідністю розганяє темряву. Під темрявою розуміється розбрат, ненависть та війни між християнами, які підпорядковувалися різній церковній владі. У часі життя святого Йосафата Київська Церква була розділена на дві, на жаль, ворогуючі між собою частини: одна підпорядковувалася владі Папи Римського (Унійна Церква, що її наслідницею сьогодні є УГКЦ), а друга підпорядковувалася владі константинопольського патріарха (нез’єдинена Церква, що її наслідницею сьогодні є ПЦУ). Убитий розбратолюбними ворогами, священномученик Йосафат, що проповідував єдність Київської Церкви з престолоначальним Римом, явився ще більшим переможцем розбрату після смерті, ніж був за життя. Показовим прикладом цього стало глибоке переосмислення розбрату єпископом нез’єдиненої Церкви Полоцька, Мелетієм Смотрицьким, який настільки був перейнятий фактом мучеництва владики Йосафата від рук його вірних (святого Йосафата вбили нез’єдинені вірні Київської Церкви), що зрікся свого уряду та приєднався до єдності з Римом, що до неї закликав св. Йосафат. Мабуть прикладів такого переосмислення було значно більше, однак історія зафіксувала власне яскравий приклад владики Мелетія Смотрицького1. Як каже кондак святому Йосафатові, він погасив розбратолюбних роздором розпалені серця мученицькою своєю кров’ю.
Сам же священномученик, за словами тропаря, після смерті увійшов до небесного святая святих, з безплотними перебуваючи. Той, хто непорочно входив до земного святая святих храмів Божих як священик та єпископ, по смерті безперешкодно увійшов у святая святих Царства Божого. Той, хто уподобився ангелам в монашому житті (кондак святому Йосафату), той зміг безперешкодно оселитися з безплотними ангелами на небесах. Той, хто був вогненним сяянням розп’ятого Христа в юності просвічений (хлопчиною майбутній священномученик відчув начебто впадання в його серце іскри від хреста у церкві святої Параскеви у місті Володимирі2), зміг достойно наслідувати Господа у муках та увійти у воскресіння, отримавши вінець вічної слави (кондак).
1. Пор. І. Я. Луцик, Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає, Львів: Свічадо 2011, с. 533.
2. Пор. Там само, с. 525.
Марія Ярема
