Ісусе, як хочу я назвати Тебе основою мого життя! Я справді цього хочу, але відчуваю, що це буде лише словом з моїх уст, а не дійсністю мого життя. Якби Ти був основою мого життя, не був би я такий розгублений, маловірний, боязкий та суєтний. Я твердо би стояв посеред хвиль житейського моря, вдивляючись у Тебе. Та однак основою мого життя часто є не Ти, а суєта світу, море суєти світу. Така основа насправді навіть не є основою, а постійним хитанням, але я вперто намагаюсь щось будувати на цій основі-неоснові. Серед виру житейських хвиль суєти Тебе не бачу і не сподіваюсь бачити. Точніше, сподіваюсь, але все не в той час і не в той спосіб, як Ти приходиш. Коли серед житейських бур намагаюсь самотужки дати раду, то Твою появу сприймаю як появу чогось далекого і примарного. І замість того, щоб іти Тобі назустріч, втікаю ще дужче у суєту. А буває, що і наближаюся у напрямку до Тебе, але не основуючись на Тобі. Тоді так само потопаю у суєті. Я не вмію, Христе, ані розпізнати Тебе, ані довіряти Тобі, ані будувати своє життя на Тобі. Прости.

Я хотів би, Господи, назвати Тебе основою мого життя. Нема нічого певнішого, ніж основуватись на Тобі, будуючи із себе храм Твій, і Духа Твого, і Отця Твого. Я хотів би на всякий час сповідувати Тебе Сином Божим. Я хотів би завжди бути здатним чути Твоє: Будь спокійним – це я, не бійся! Але чомусь більшість часу, який живу, я не здатний почути ці Твої миротворні слова, а в моїх вухах дзвенить фальшиве: «Будь спокійним – це ти, це інші люди, це гроші, це слава, не бійся!». Хто або що є основою мого життя? Господи, чому я такий маловір, хоч думаю про себе, що маю віру?

Дорогі брати і сестри!

В Євангельському читанні дев’ятої неділі (Мт 14, 22-34) чуємо про маловірство. Не лише Петрове. Але й учнів взагалі. Адже, побачивши Христа, як Він ступає по морю, вони не вірять, що це Він Сам, але думають, що бачать привида. Це все відбувається відразу ж по чудесному помноженні хлібів. Бачивши таке явне і незвичне чудо, учні все ж сумніваються, що їхній Учитель може ступати безпечно по воді. Верховний апостол же, проявивши віру, виявляє її змішаною з невірою, тому Христос нарікає його маловіром.

Роздумуючи про маловірство апостолів, можна спокуситися думкою, що їм легко було вірити, а вони однак не вірили. Нам видається, що їм легко було вірити, оскільки вони були очевидцями безлічі чуд і знаків, які свідчили про явну божественну силу Христа. Можемо спокуситися думкою, що будучи на їхньому місці тоді в човні, розхитаному вітром та хвилями Генезаретського моря, ми б неодмінно повірили. Але таке мислення зовсім не відповідає дійсності нашого життя. Якщо ми не можемо повірити в усесильність Христа, живлячись Його Тілом і Кров’ю, тобто приймаючи Його Самого до свого серця, то як можемо повірити, що Він здатний заспокоїти бурхливість супротивних вітрів у нашому житті? Євхаристія не є достатнім чудом? Хіба не більшим від помноження хлібів?

Нехай, отже, Господь дасть нам ласку в нашому маловірстві звертатися до Нього, вслід за апостолом благаючи про руку допомоги. Нехай дарує нам ласку віри в Нього Живого, а не в привида, в Його всемогутність, коли стаються чуда у нашому житті, а не в збіг обставин чи природні закономірності. Нехай могутньою десницею веде усіх нас від маловірства до переконливої і несхитної віри.

Марія Ярема

Наскільки людина поєднана вінцем віри зі своїм Спасителем, настільки здатна перебороти зло добром

У дев’яту неділю по Зісланні Святого Духа читається Євангеліє від Матея про бурю на морі і про те, як Ісус іде по воді до переляканих учнів (Мт 14,22-34).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців та давньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

22 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
23 І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.

Переконливе духовне значення слів Ісуса

Для того щоб зрозуміти значення даної події, потрібно звернути увагу на час. Той факт, що є вечір, означає самотність Ісуса в хвилині Його терпіння, коли інші віддалилися від Нього через панічний страх. Той факт, що Ісус спонукає своїх учнів увійти до човна й переплисти на інший бік раніше від Нього, тим часом як Він відпускав народ, і відпустивши його, пішов на гору, означає, що Він наказує їм перебувати в Церкві і перепливати море, тобто світ, аж до часу, коли Він, повертаючись у своїй славі, сам дасть спасіння всьому народу і побудує царство Ізраїля. Звільнить його від його гріхів і, раз звільнивши чи радше допустивши до царства небес, воздасть благодарення Богу, своєму Отцеві, і засяде в Його славі і в Його величі.

Іларій з Пуатьє,Коментар на Матея 14,13.

Неділя 9-та по Зісланні Святого Духа. Перше послання Апостола Павла до Коринтян 3,9-17

9. Браття, ми бо співробітники Божі, ви – Божа нива, Божа будівля. 10. За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. 11. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. 12. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, – 13. кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. 14. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; 15. а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. 16. Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? 17. Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви.

Перше читання Святої Літургії дев’ятої неділі по Зісланні Святого Духа говорить нам про проповідування Слова Божого. Ті, які проповідують, є співробітниками Божими, а ті, які слухають, є Божою нивою та будівлею. Апостол Павло, прирівнюючи люд Божий до будівлі, називає себе будівничим. До того ж зве себе мудрим будівничим, оскільки закладає добру основу, якою є сам Христос. Каже Апостол, що різні люди продовжують будування на покладеній ним основі і застерігає їх, щоби зважали на те, як будують. Іншими словами, усі, які проповідують Слово Боже, опираються на ту саму основу, тобто на Господа Ісуса, адже якщо опираються не на Нього та Його вчення, то значить не є проповідниками Євангелія, але чогось іншого. Але кожен проповідує по-різному: одні дбайливо, інші – недбало; одні ревно, інші – ліниво; одні жертовно, інші – корисливо; одні щиро, інші – сповидно; одні прикладають до проповіді усіх зусиль, інші – половину, ще інші – лише трішки; одні тільки тим і живуть, щоб нести Слово Боже у світ, інші роблять це принагідно, ще інші – в рідких випадках. Усі однак проповідують, маючи за основу вчення Христа. Словами Апостола Павла, усі «будують»: одні з золота, інші – з срібла чи самоцвітів, ще інші – з дерева, сіна чи соломи. Далі Апостол стверджує, що ця «будова» буде випробувана у день Господній, тобто в день Суду. Буде випробувана вогнем: діла одних устояться, адже збудовані надійно, а інших – згорять, адже дерево чи солома не витримують вогню. Іншими словами, усе те, що людина робила жертовно та дбайливо на славу Божу, устоїться і стане нагородою, а те, що робила абияк – буде нічим перед лицем Божим. Все ж Апостол Павло стверджує, що і ті, які недбайливо працювали на славу Божу, спасуться, але будуть позбавлені нагороди тих, які працювали дбайливо і старанно.