Якщо хочеш бути досконалим… приходь і йди за Мною
(Мт. 19, 21)

А маємо цей скарб у глиняних посудинах,
щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас
(ІІ Кор. 4, 7)

Бо серцем вірується на оправдання,
а устами визнається на спасіння
(Рим. 10, 10)

Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?
(Мт. 19, 16)

Те, що неможливо в людей, можливо в Бога.

Дорогі в Христі!

Розмова між багатим юнаком і учнем є одним із найважливіших місць у книгах Святого Євангелія. Сьогоднішнє євангельське читання представляє нам зустріч і діалог, які часто траплялися в часи Ісуса Христа. Бо стиль розмови – запитання і відповіді – належить до методології навчання, яка тоді практикувалася в різних духовних школах ізраїльських синагог. Тому цілком природно, що до Учителя приходить учень, який задає йому запитання. У своєму запитанні юнак торкається осердя багатьох речей, які мали тоді глибоке духовне значення і зачіпає найтонші струни духовного життя Христових учнів усіх часів, зокрема наших днів.

Багатий Юнак

Мт. 19, 16-26; 1Кор 15,1-11

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангеліє (Мт. 19, 16-26) говорить нам про багатого юнака, який приходить до Ісуса і питається, що йому робити, щоб успадкувати життя вічне. Євреї вважали життя вічне нагородою за збереження Божих заповідей. Отже цей хлопець заслуговував собі на життя вічне, тільки він хотів, щоб Ісус йому це потвердив. Але відповідь Ісуса стала для нього несподіванкою. «Тобі бракує чинної любові до потребуючих. Якщо ти “хочеш бути досконалим, іди і продай усе, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною”». Іншими словами, щоб бути досконалим, треба вийти із себе, вийти із самозакохання та не зосереджуватись більше на своїх заслугах і потребах. Свою любов і відкритість Богові треба виявляти добрими вчинками, допомогою ближнім. Ось як пояснює це апостол Яків: «Коли брат або сестра будуть нагі й не матимуть куска хліба і коли хто до них скаже: “Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як. 2, 16-17). Бо в любові до ближнього закладена і наша любов до Бога, як запорука успадкування життя вічного.