Наближається перший Святий Вечір або Свята Вечеря перед Різдвом Христовим. Часто-густо, дотримуючись звичаїв Святого Вечора у своїх хатах, навіть не замислюємося над їхнім значенням. Часом чуємо різні дивовижні пояснення того чи іншого звичаю, який скидається скоріше на магію чи поганство, аніж на вираз християнських переконань нашого люду.
Цю нотатку пишу як наслідок спостережень кількох останніх років, які стосуються літургійних святкувань, зокрема святкувань Різдва Христового.
Вже кількасот років, а деякі Церкви (наприклад, вірменська) навіть кільканадцятьсот років, святкують певні важливі для християнства події з життя Спасителя у різні дні. У випадку святкування Різдва Христового та інших свят, які беруть свій відлік саме від цієї події, різниця у святкуваннях є приблизно два тижні, тоді як різниця святкування Воскресіння Христового та залежних від цього свята церковних святкувань може навіть у певні роки не існувати (тобто святкові дні збігаються) або ж навпаки складати місяць і більше.
Символіку ікони Різдва пояснює Соломія Тимо, викладач богослов’я ікони та історії сакрального мистецтва в УКУ, керівник іконописної школи «Радруж».
Вам відомо, яка велика радість, і яке багаточисленне буває зібрання народу в той день, коли святкують народження царя земного. Як вожді і начальники, так всі воїни, одягнувшись у шовкові одежі, підперезані дорогими, золотом сяючими, поясами, поспішають тоді в блискучій пишноті постати перед своїм царем. Бо вони знають, що радість царя збільшиться, коли він побачить особливу красу їх оздоблення, і що він тим більше веселитиметься, чим більше вони виявлять старання під час його торжества (цар, як людина, не дивиться на серце і судить про відношення до себе по одній лише зовнішності: і тому, хто більше любить царя, той і одягається тоді в ясновельможні одежі).
Слово Бога, Бог, Син Божий, Який споконвіку був у Бога, через Нього все повстало і без Нього ніщо не повстало (пор. Йо 1,1-3), вочоловічився для спасіння людини від вічної смерті і так без применшення величі схилив Себе до сприйняття нашої нікчемності, так що [завжди] залишаючись тим, чим Він був, і приймаючи в Себе те, чим не був, поєднав в Собі істинний образ раба (пор. Флп 2,7) з тим образом, у якому Він дорівнює Богу Отцю; і таким союзом з’єднав обидві природи, таким чином, що прославлення не вичерпало нижчу з них і приєднання не умалило вишньої. Тому оскільки не були пошкоджені властивості обох природ, які в одній Особі зійшлися, то велич сприймає неславу, сила – немічність, безсмертя – смертність; заради нашого відкуплення непорушна природа з’єднується з природою, схильною до страждань, і Бог Істинний і людина істинна поєднуються в єдності Господа Ісуса Христа так, що Він, єдиний Посередник між Богом і людьми (1 Тм 2,5), зцілюючи нас, міг померти як людина і воскреснути як Бог. Отже, Народження Спасителя аніскільки не порушило непорочності Діви, бо сторожем цнотливості стало народження Істини.
1. «І сталося, – сказано, – тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. І йшли, – сказано, – всі записатися, кожний у своє місто» (Лк 2, 1-3). Якщо ми подивимося окремо на все це в духовному сенсі, то виявимо чималі таїнства. Адже перший перепис всього світу був проведений тоді, коли Господь народився у плоті, бо перепис і не міг відбутися в будь-який інший час, крім того, коли народився Той, у Кого рід людський мав пройти перепис; і не при якомусь іншому імператорі, крім того, який першим прийняв ім’я «Август», адже Той, Який народився від Діви, був істинним і вічним Августом. Той Цезар Август був людиною, а Він – Богом; той був імператором землі, Він – Імператором неба; той – царем людей, Він – Царем ангелів.
