Неділя 8-ма по Зісланні Святого Духа. Перше послання Апостола Павла до Коринтян 1,10-18
10. Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці. 11. Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки. 12. Кажу ж про те, що кожен з вас говорить: «Я – Павлів, а я – Аполлосів, а я – Кифин, а я – Христів». 13. Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? 14. Дякую Богові, що я нікого з вас не охристив, крім Криспа та Ґая, 15. щоб не сказав хтось, що ви були охрищені в моє ім’я. 16. Охристив я теж дім Стефана; а більш не знаю, чи христив я когось іншого. 17. Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. 18. Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
У першому читанні Святої Літургії восьмої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо найперше заклик Апостола Павла до однодумності та єдності в розумінні. Цей заклик продовжує тему читання Апостола попередньої неділі. Таким чином, бачимо як наполегливо Апостол Павло, а через нього уся Церква, закликає кожного з християн плекати єдність, а не множити роздори. Св. Павло критикує коринтян за те, що вони діляться між собою, називаючи себе учнями того чи іншого Апостола. Ніхто з Апостолів, але Христос є Тим, в ім’я Котрого є охрещені коринтяни та в Котрого повірили на спасіння, наголошує Апостол Павло. Ніхто, окрім Христа, не приніс спасіння, тому Він Єдиний має єднати навколо себе послідовників.
Сьогодні, як і в апостольські часи, чимало роздорів і розколів між християнами. Ми часто ототожнюємо себе з тією чи іншою християнською конфесією, громадою, організацією. І це ототожнення не є чимось поганим у світі розділеного християнства, але стає таким, якщо ми, ототожнюючи себе з певною конфесією чи спільнотою, не ототожнюємо себе з Христом, Який є нашим Богом і Богом тих, хто належить до інших християнських конфесій. Іншими словами, є добрим визнавати, до прикладу, свою приналежність до католицизму, але це визнання повинне вести до Христа, а не відкидати від Нього через зневагу тих, що називають себе приналежними до інших конфесій. Чому виникали суперечки між коринтянами? Бо кожен вважав себе чимось кращим за іншого, адже охрещений Павлом або ж Петром чи Аполлосом. Якби кожен вважав себе меншим від інших, між ними не було би суперечок, бо усі були б об’єднані смиренням Христа. Те саме і з християнами сьогодення. Не потрібно себе вважати за кращого тому, що приналежний до тієї чи іншої спільноти (це дар Божий, а не наша заслуга, що ми належимо до Святої Церкви), але потрібно всім серцем прагнути йти до Христа та інших вести до Нього. Той самий Христос розп’явся і за мене, і за того, хто є з іншої спільноти. Мусимо усі прагнути Його усім серцем і тоді не буде між нами роздорів.
Творити нові розколи і роздори ніколи не є ділом Христа. Якщо хтось хоче бути Христовим, то повинен шукати єдності у Церкві, а не примикати до сект, які знову і знову розділюють і так уже розділене християнство. Кожен, хто проповідує не Христа, а себе самого, ведучи за собою послідовників, є лідером секти. І кожен, хто дає себе повести за конкретною людиною, а не за Христом, є членом секти. Церква ж проповідує не себе, а Христа, і правдиві християни йдуть не за тим чи іншим бунтівним провідником, який проголошує себе мудрішим за Церкву, але за Христом, Який установив свою святу Церкву.
Апостол народів дякує Богові, що охристив зовсім невелику кількість людей і пояснює, що так є краще задля того, щоб ніхто не міг сказати, що хрищений в ім’я Павла, а не Христа. Апостол стверджує, що його завданням є проповідувати Христа. Так як завданням інших є христити в ім’я Христа, його завданням є Його проповідувати. Але чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа – усі вони мають нести у світ Христа, а не себе самих.
Апостол Павло підкреслює також важливу річ: мудрість слова здатна вчинити безуспішною проповідь про хрест. Що це значить? Невже потрібно проповідувати Христа лише мовою простою і неможливо проповідувати вишуканою мовою мудреців? Та ні. Це значить радше, що потрібно знову ж таки проповідувати Христа, а не себе самого. Не потрібно намагатися мудрістю слова захопити слухачів, але силою Божою. Не потрібно боятися виглядати немудрим перед світом, проповідуючи «глупоту», але потрібно боятися не нести спасіння у світ, що чекає на об’явлення сили Божої.
Марія Ярема
