Всечесний отче!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
У сьогоднішньому Євангелії Матей змальовує нам обличчя Бога як Творця, який кличе перших апостолів.
Слово «покликання» сьогодні багатьом людям не до кінця зрозуміле. У деяких сучасних словниках української мови воно взагалі відсутнє. Вважається, що це церковний термін.
Господь Бог кличе людину до себе і за собою
Тож ким є Бог, який кличе? До чого Він покликає своє створіння? Яку мету ставить перед людиною? Господь Бог кличе людину до себе і за собою. Якщо заглибимося у книги Священного Писання, насамперед побачимо в них Бога-Творця, який викликає все, що існує, від небуття до буття. Навіть сам акт створення є моментом покликання, у якому Творець кличе до повноти життя. У грецькому розумінні поняття «космос» походить від дієслова «космео», що в перекладі українською мовою означає «впорядковувати», «надавати гармонію» чи «прикрашати». Звідси слово «косметика», яке близьке сучасній людині. Бог, як Творець, викликає людину і все своє створіння з хаосу та невпорядкованого замішання до гармонії і краси, а остаточно до повноти життя.
Ми бачимо ще один момент, коли Творець кличе людину від гріха до праведного життя. Згадаймо історію Адама, який, згрішивши, відразу ховається від Бога. А Господь приходить, шукає за ним і кличе до себе, кажучи: «Адаме, де ти?» (пор. Бут. 3, 9). Всевишній викликає його з темряви гріховної, як каже наша Божественна Літургія.
Ще один момент фундаментального і глибокого покликання бачимо в подіях старозавітної пасхи, коли Господь кличе свій народ від рабства до свободи. Це покликання є, по суті, визволенням. Творець кличе раба, який перебуває в пригніченому, розбитому стані, стати сином чи донькою Бога. Властиво, стати Божим сином — це перше покликання Господа, яке Він скерував до свого народу. У пасхальному таїнстві Ісуса Христа, у змісті Пасхи Нового Завіту, Господь викликає, виводить людину з глибин аду, переводить її від смерті до життя. Про це ми співаємо у воскресних тропарях та стихирах нашої Літургії: «Бо ввійшов Цар слави — Христос, кажучи в’язням: „Виходьте!“ — а тим, що в темноті: „З’явіться!“ (Воскресна стихира, 5 глас).
Покликання як певне життєве завдання
Саме покликання є чимось, що Господь звертає до нас: усього народу, Церкви і кожної людини зокрема — як певне життєве завдання. Минулої неділі ми говорили про покликання всіх до святості. Господь кличе людину розділити з Ним, Богом і Творцем, небесну славу. Він кличе до себе, до своєї святості, до Небесного Царства, яке Він підготував людині. Ми чуємо в притчі про бенкет, як господар підготував обід і посилає запрошення: «Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля» (Мт. 22, 4).
Сьогодні ми бачимо, як Христос покликає своїх учнів бути співучасниками Його місії. Він, Син Божий, прийшов на землю і став людиною для того, щоб кликати людину від темряви гріха до святості Божого життя та справедливості, від смерті до життя. Христос покликає апостолів, щоб вони були учасниками Його місії і завдання спасіння людини, щоб звершували у своєму земному житті те, що хоче здійснити для свого створіння Господь Бог. Чуємо, що вперше Він покликав апостолів над морем, яке є образом первісного хаосу, звідки прагне перевести кожну людину до гармонії, краси і святості. Спаситель каже до апостолів: «Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Це означає, що з цього моменту апостоли будуть кликати людей до повноти життя в Христі від імені Бога.
Пізнати власне покликання — це розпізнати Божі дари у собі
Ми часто намагаємося розпізнати своє покликання. Створюється враження, що Господь нас кличе, до нас говорить, але ми цього не чуємо. «На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите» (Мт. 13,14). Людина хоче розпізнати своє покликання, бо шукає змісту життя.
Деколи покликання передбачає — зокрема, коли йдеться про розрізнення між покликанням до богопосвяченого життя, священства, подружжя чи до певного фаху — набір талантів, якими Господь обдарував людину. Тобто фундаментом покликання є здібності, які має особа. Наприклад, музикант без слуху не може бути покликаним стати скрипалем, піаністом чи композитором. Бог дає людям різні таланти і кличе їх у собі розвивати. Земна місія чи професія особи завжди базується на певному дарі, який Господь їй дав. Зробити у своєму житті Божий дар плідним і діяльним, «вивільнити» всю його енергію та силу означає жити за покликанням, бути щасливим і звершити своє життєве завдання.
Тож коли ми прагнемо зрозуміти, до чого нас кличе Бог, свята Церква запрошує нас розпізнати дари, які кожен із нас носить у своєму серці. Найбільший дар і найглибше покликання, яке може отримати кожна людина, — це бути християнином. Отці перших століть говорили, що кожна душа є християнською, незалежно від того, знає вона про це чи ні. Бо бути християнином — це бути причасником творчої дії Бога-Творця і відкритися на спасіння, яке Господь мені дарує і до якого мене кличе. Кожна людина покликана прийняти Таїнство Хрещення і віднайти у собі дар бути сином або донькою Бога.
Сам Господь Бог для кожного з нас підготував дуже високу мету. Ми часом чуємо про це завдання як про покликання відплисти на глибину. І деколи лякаємося, коли відкриваємо для себе, до чого Він нас посилає. Народна мудрість вчить: якщо вважаємо, що та мета занадто висока, слід змінювати засоби, якими можна її осягнути. Проте Господь Бог, даючи покликання, завжди наділяє нас способами і засобами для того, щоб нас підтримати. Навіть якщо те покликання є понад наші людські можливості, ми можемо осягнути його завдяки силі та благодаті Святого Духа.
[...]
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
