Неділя про Блудного сина, описуючи безумство життя в далині від Бога, закликає нас оцінити, наскільки ми самі віддалені і наскільки ми стоїмо на шляху повернення до Бога. Найбільшою нашою проблемою буває не стільки мати сміливість ступити на шлях повернення, як зрозуміти, що потрібно повертатися, усвідомити, що ми зайшли задалеко. Таке усвідомлення не завжди дається нам легко, хоча б тому, що не чуємо за собою надто важких гріхів. Ми відчуваємо, ніби віддаляємося від Бога, але все ж недалеко, ніби не серйозно. При тому ми забуваємо, що мала невірність породжує велику невірність, і з кожною наступною малою чи великою невірністю ми збільшуємо відстань між собою і Богом. Ось як про причинно-наслідкові залежності у цьому контексті говорить одна зі стихир Вечірні неділі про Блудного сина: На землі безгрішній і життєдайній, що була нам передана, ми посіяли гріх і серпом пожали колосся лінощів та пригорщами пов’язали в снопи наші вчинки, але не розіклали їх на тоці покаяння. Тому молимо Тебе, віковічного Господаря, нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову наших учинків і дай нашій душі пшеницю прощення, оселивши нас в небесній Твоїй житниці, і спаси нас.
Все починається з дозволу собі на гріх. Ми починаємо дозволяти собі спочатку на малий гріх, потім на більший, потім ще на більший, і так засіваємо своє життя гріхом. Дозволяти собі на гріх означає не вести духовну боротьбу, не боротися зі злом та спокусами, означає ставати лінивим до справи спасіння. Тому гріх веде до лінощів. Лінощі у свою чергу ведуть до недобрих вчинків. Ліниві люди начебто нічого поганого не роблять, але насправді все, що роблять, через лінощі роблять погано. Не можна бути лінивим і добре виконувати добрі вчинки. Таким чином наші гріхи посередництвом лінощів ведуть нас до недобрих вчинків, до байдужого ставлення до добра. У такому стані ми навіть якщо і хочемо чинити щось добре, все одно чинимо це добро недобре, все одно наші вчинки нагадують полову, яку вітер несе безцільно у різні кінці. Власне у неділю про Блудного сина просимо Бога, щоб Він вітром свого милосердя розвіяв полову наших учинків, щоб дарував нам можливість начебто почати все своє діяння спочатку, щоб воно було справді добрим. Просимо також у Бога благодаті, щоб нам боротися з гріхом, як малим, так і великим, а не лінуватися у справі спасіння. Просимо благодаті, щоб нам покаятися, а покаявшись, щоб отримати прощення. А втім, для того, щоб щиро просити в Бога благодаті, мусимо найперше усвідомити, що ми занадто далеко від Нього відійшли.
Марія Ярема
